На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
 - Історія міста Бар
 - Найдавніші відомості
 - Доба правління королеви Бони Сфорци
 - Історичний період XVII–ХVІІІ століть
 - Місто у ХІХ столітті
 - Події Першої світової війни, Жовтневого перевороту, громадянської війни
 - Колективізація. Голодомор. Політичні репресії
 - Події Великої Вітчизняної війни у Барі та околицях
 - Повоєнні роки
 - Бар у сьогоденні
 - Видатні люди краю
 - Промислові підприємства
 - Освітні заклади
 - Пам’ятки історії та культури
 - Історія сіл
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Моя громада – мій добробут
Подарунок читачам бібліотеки від Заслуженого вчителя України Бориса Нетупського
Урок-презентація «Українська писемність у контексті слов'янської»
усi оголошення

Головна / Краєзнавство / Історія міста Бар / Місто у ХІХ столітті

Місто у ХІХ столітті
На початку ХІХ століття місто Бар знаходилося в тимчасовому спустошені. Так, у метричній книзі Барської Свято-Успенської церкви про населення приходу знаходимо такі відомості: в 1800 році зроблено запис про народження 12 хлопчиків і 21 дівчинки та смерть 15 осіб чоловічої і 26 жіночої статі.
В 1829 році про прихожан церкви записано: всього дворів 100, з них 321 чоловік і 282 жінки, з них в місті – двори цивільних чиновників, де проживало 6 осіб чоловічої і 7 жіночої статі та 48 дворів міщан, в яких відповідно 183 і 172 особи. До приходу в цей час також належали села Шпирки, Войнашівка і Паліївка (тепер Мирне). В передмісті, Балках, вперше згадуються 17 дворів старообрядців.
Важкі соціальні умови в краї давали високу дитячу смертність: з 17 померлих було 12 дітей віком до 5-ти років; в 1830 році – 46 померлих, з них 15 дітей; 1840 рік – з 19 було 7 дітей; 1850 рік – з 92 померлих дітей було 22. Але попри складну демографічну ситуацію на початку століття місто Бар помітно зростало. Якщо в 1846 році тут було 4709 жителів, то в 1861 році – 7965. Бар став значним торгово-ремісничим містом Поділля, мав 14 промислових підприємств, з них 4 шкіряні, 2 чавуноливарні, 8 черепичних майстерень, 4 водяні млини та добре розвинений візничий промисел. У місті налічувалось 463 ремісники, серед яких особливо відомими були гончарі. Їх вироби досі перебувають в фондах музеїв Києва, Львова, Полтави та інших міст. Щорічно в Барі відбувалося 22 ярмарки, на які з’їжджалися купці з Поділля, Волині та інших місць. У місті було 129 торгових ланок та 22 заїжджих двори. Існувала навіть жартівлива примовка: «Купець з Бару – ні грошей, ні товару».
Під час декабристського повстання, місто Бар також був у вирі подій. У лютому 1831 року учасники Південного товариства провели таємний з’їзд у Барі, на якому обрали керівні органи для підготовки збройного повстання. Поряд з цим на подільських землях вирувало селянське повстання під проводом Устима Кармалюка. Його повстанські загони діяли і в околицях Бара. В грудні 1829 вони напали на економію села Комаровець, звідки походив один з сподвижників Кармалюка – Й. Серветник. Сам Устин Кармалюк бував у місті Бар, де спілкувався з сестрою Й. Серветника та її знайомими.
Місто Бар, не будучи адміністративним центром, розвивалося повільніше, ніж в середньовіччя. На кінець ХІХ століття в Барі жило 14097 чоловік, включаючи населення Балок, Барських Чемерис і хуторів. Було 1240 житлових будинків, із них 170 – кам’яних. Більше 90 відсотків жителів міста становили міщани, з інших жили селяни, дворяни, духовенство, купці, іноземці. В місті знаходилося дві православні церкви, Свято-Покровський заштатний жіночий монастир, костьол, часовня старообрядців, декілька єврейських синагог з молитвенним домом. За віросповіданням населення розподілялось так: православних 29,8 %, старообрядців 0,71 %, католиків – 18,77 %, лютеран – 0,04 %, іудеїв – 51 %.
До 1831 року в Барі були лише католицькі монастирі: базиліанський, францисканський і кармелітський. Після поразки польського повстання в 1831 році кармелітський і францисканський монастирі зруйнували, а базиліанський у 1837 році повернули православним.   В ньому спочатку знаходився чоловічий монастир, згодом жіночий. В церкві монастиря знаходилася стародавня чудотворна ікона Барської Божої матері. Монастир називався Барським Свято-Покровським. Всередині монастиря збереглася Покровська церква. В місті діяла ще одна церква – Миколаївська. В ній знаходилася чудотворна ікона святителя Миколая. За народними переказами чудотворну ікону привезла з Італії королева Бона. Розповідали, що вона намальована на дошці, і мабуть, досвідченим майстром, бо справляла дуже приємне враження на оглядачів. У 1888 році київський купець Хряков, який часто бував в Барі, оглянувши її, зрозумів, що вона від давності потемніла, на власні кошти доручив її оновити знатним майстрам-художникам і одягнути в срібну ризу. На поклоніння до неї 9 травня кожного року сходилися люди з навколишніх міст і сіл.