На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
 - Історія міста Бар
 - Найдавніші відомості
 - Доба правління королеви Бони Сфорци
 - Історичний період XVII–ХVІІІ століть
 - Місто у ХІХ столітті
 - Події Першої світової війни, Жовтневого перевороту, громадянської війни
 - Колективізація. Голодомор. Політичні репресії
 - Події Великої Вітчизняної війни у Барі та околицях
 - Повоєнні роки
 - Бар у сьогоденні
 - Видатні люди краю
 - Промислові підприємства
 - Освітні заклади
 - Пам’ятки історії та культури
 - Історія сіл
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Локація Фестивалю європейського кіно – у районній бібліотеці для дітей
Другий захід в рамках проекту ПУЛЬС
„Бібліотека на колесах” з м.Вінниці провела захід для Барської єврейської громади
усi оголошення

Головна / Краєзнавство / Історія міста Бар / Події Великої Вітчизняної війни у Барі та околицях

Події Великої Вітчизняної війни у Барі та околицях
Період з 30 листопада 1939 р. по 13 березня 1940 р. – це час агресії, розпочатої радянським командуванням проти Фінляндії, що відомий в історії як фінська кампанія. У снігах Суомі із 40 тисяч вихідців з України полягло понад 150 жителів Барського району.
Велика Вітчизняна війна на терени району прийшла в середині липня 1941 року. На той час через район проходила розподільча лінія двох фронтів: Південно-Західного і Південного. Розподільча лінія між двома фронтами проходила через Черкаси-Вінницю-Бар.
На підходах до території району розмістилися підрозділи двох армій: 12-а армія Південно-Західного фронту (командувач генерал-майор Павло Григорович Понєдєлін) та 18-а армія Південного фронту (командувач генерал-лейтенант Андрій Кирилович Смирнов). До складу 13-го стрілецького корпусу 12-ї армії (командувач генерал-майор Микола Кузьмович Кирилов) входили дві гірськострілецькі дивізії: 192-а (командир полковник Захарченко) та 58-а Кримська (командир генерал-майор Микола Гнатович Прошкін). Південну частину району захищали воїни 96-ї Вінницької гірсько-стрілецької дивізії імені Яна Фабріціуса (командир генерал-майор Іван Михайлович Шепетов) та інші частини 17-го стрілецького корпусу 18-ї армії (командувач генерал Іван Васильович Галанін). Наступальні операції проти наших армій вела 17-а німецька польова армія.
У тридцяті роки минулого століття (1931-1934) на території району було споруджено ряд довгочасних вогневих споруд (дотів), які входили до Летичівського укріпленого району. До сьогодні на полях та населених пунктах району видніються залишки 54-х дотів біля сіл Верхівка (8), Гайове (3), Гармаки (4), Журавлівка (2), Лядова (8), Польове (5), Мигалівці (19), Ялтушків (3), Мар’янівка (1), Барок (1). Окремі з них збереглися повністю.
На початок війни ці укріплення виявилися застарілими: їх основну масу складали споруди фронтального вогню, озброєні лише кулеметами. Під час стрімкого кулеметного наступу вони відносно легко були прорвані натиском німецьких військ, причому більшість цих об’єктів були пустими. 15 липня гітлерівці окупували Ялтушків та більшість сіл Барського району, а днем пізніше – м.Бар. Окупанти розстріляли близько 7,5 тис. мирних громадян, 2 тис. чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини.
Хронологія наступу німецько-фашистських військ на початку липня 1941 року наступна:
10 липня 1941 р. Летичівський УР зайняли частини 13-го стрілецького корпусу генерал-майора М.К. Кирилова та 49-ї танкової дивізії 24-го мехкорпусу генерал-майора Чистякова, що відступали з боями від самого кордону в складі 12-ї армії генерал-майора П.Г. Понєдєліна. 192-а гірськострілецька дивізія генерал-майора Петра Привалова зайняла оборону на фронті Бар-Волоське-Деражня-Летичів. Командний пункт був розгорнутий у військовому містечку Вовковинці. На початок бойових дій склад цієї дивізії становив 8865 осіб, мав на озброєнні 9823 гвинтівки, 300 автоматів, 349 ручних кулеметів, 147 станкових кулеметів, 64 гармати, 112 мінометів, 134 автомобілі, 1 тягач, 3021 коня.
На ранок 13 липня гітлерівці розпочали штурм. 192-а дивізія зазнала значних втрат: убитих – 625 осіб, 27 поранених, зниклих безвісти – 1423 особи, втрачено в бою 177 коней, 11 гармат, 55 мінометів, 60 станкових і 125 ручних кулеметів, 1408 гвинтівок.
Цього ж дня були штурмовані 1-а гірськострілецька дивізія генерал-майора Хуберта Ланца на ділянці Шпиченці-Деражня – Пилипи; Пилипи – річка Рів – 4-а гірськострілецька дивізія генерал-лейтенанта Карла Егльзєєра; Козарівка-Ялтушків – 100-а легка піхотна дивізія Вермахту під командуванням генерал-лейтенанта Вернера Занне.
16 липня, захопивши містечко Вовковинці, ворог двома батальйонами піхоти та 200 мотоциклістами розпочав наступ на шосе вздовж залізниці в напрямку до сіл Лука-Барська – Васютинці. До кінця дня 16 липня фашистські війська майже без бою захопили місто Бар, обійшовши правим крилом фланг нашої 58-ї гірськострілецької дивізії. До середини дня в стрімкому наступі ворогом були захоплені навколишні села Окладне, Сеферівка та Буцні.
До кінця липня 1941 року німецько-румунським загарбникам вдалося окупувати всю область, територія якої була розчленована на дві частини: південні та південно-західні райони області. Територія лінії Могилів-Подільський – річка Лядова – східніше міста Бара, а далі по річках Рів і Південний Буг були передані сателіту гітлерівської Німеччини – фашистській Румунії, увійшовши до складу „Трансністрії” (Задністров’я). Решта районів відійшли до Рейхкомісаріату „Україна” під управлінням Еріка Коха із наступним уключенням їх до генеральних округів „Житомир” і „Волинь-Поділля”.
Окупаційний режим у районі був спрямований на колонізацію, нещадне економічне пограбування. У багатьох населених пунктах з метою ізоляції та подальшого знищення населення окупанти створили гетто, які використовувалися для примусового утримання переважно осіб єврейської національності. На території району окупанти створили 11 гетто та 6 поселень.
Найбільші звірства гітлерівців у роки окупації були направлені на єврейську громаду, яка тільки в Барі до початку Другої світової війни нараховувала до 10 тис. осіб. Багаточисельна єврейська громада міста мала єврейську школу (до 1932 р.). Перед війною вдалося евакуюватися 360 євреям, більше 9 тис. осіб залишилися в окупованому Барі. Гетто були утворені в грудня 1941 р. в місцях найбільшого скупчення євреїв району в Барі, селах Ялтушкові, Попівцях, Матейкові, Верхівці, Балках, Примощаниці, ст.Копай, містечку Копайгороді. 1942 рік розпочався з примусового масового поселення євреїв із будинків, де вони проживали, в окремо визначені управою місця. Люди гетто приживали в тяжких умовах: у холоді та голоді, під відкритим небом, за колючим дротом. В’язні піддавалися грубим знущанням, приниженням, насильству. Люди хворіли, пухли від голоду, замерзали. Щодень померлих на підводах відвозили в яри за містом, а тих, хто захворів на тиф, спалювали на території, складаючи тіла, як дрова.
Та найстрашніші сторінки єврейської трагедії м.Бара – це розстріли осені 1942 року. Масові розстріли людей барських гетто № 1, 2, 3 відбувалися в два етапи – 18-19 серпня та 14-15 жовтня 1942 року. У двох братських могилах жертв фашизму 1941-1942 років, що знаходяться на околицях міста на хуторі Котова та селі Гайове, лежать понад 6 тис. осіб, замучених, розстріляних або похованих живцем. Кілька братських могил жертв фашизму розташовані в сел.Копайгород (на єврейському кладовищі), ст.Копай (узлісся біля залізничної дороги), селах Примощаниця (братське поховання в окопах біля лісу), Попівці (єврейське кладовище), Балки, Ялтушків, Матейків (узлісся при в’їзді в село), на єврейському кладовищі міста Бара.
Німецькі окупанти на підпорядкованій їм території в утворених гетто винищили практично всіх в’язнів. Більше шансів мали в’язні гетто, що знаходилися в зоні румунських окупантів, що утворили два райони (претури): Барський – із центром на ст.Бар і Копайгородський. На поселення в Копайгороді румунські фашисти зібрали євреїв із сіл південної частини району, що склало понад 2 тис. осіб. Тих, хто не вмістився на „оборі”, розмістили неподалік у колишніх свинарниках с.Примощаниця.
До злочину масових розстрілів мирних жителів м.Бара (1941-1942 рр.) був причетний Г.В. Андрусєв, начальник окружної поліції, який отримав орден від окупантів. За тяжкі діяння перед Батьківщиною виїзна сесія Вінницького обласного суду, що чотири дні в жовтні 1966 р. засідала в Барі, присудила його до найвищої міри покарання – розстрілу. Його заступник при Барському відділенні жандармерії Олексій Кеба зумів уникнути кари, емігрувавши до Бразилії.
14 тис. жителів району були мобілізовано до Червоної Армії, а десятки партизанів взяли до рук зброю для боротьби у тилу. Організацію підпільного партизанського супротиву окупаційному режиму проводив перший секретар райкому партії А.Ф. Моняк, однак його загін з 15-ти чоловік було знищено. Восени 1941 року заявила про себе підпільна група у с.Ялтушків, яку очолив інженер місцевого цукрозаводу В.С. Банос. У квітні 1942 року тут було створено ще одну підпільну групу під керівництвом директора школи І.М. Щербацького. Обидві групи підтримували зв’язок з Кам’янець-Подільським обкомом партії.
У лютому 1942 року виникла підпільна організація у Бару, а в червні – підпільний штаб у складі Л.Л. Гуменного, С.І. Козловського, Е.Ф. Шкарлета, І.М. Щербацького, П.М. Кривди. Діяли підпільні групи і в селах Примощаниця, Верхівка, Митки, Трудолюбівка, Мартинівка.
Підпільники налагодили зв’язок із соратниками з сусідньої Кам’янець-Подільської області, приймали зведення радянського інформбюро, поширювали листівки, чинили численні диверсії на діючих підприємствах міста, спалили залізничний міст біля ст.Бар, здійснили кілька великих аварій на цукровому та спиртовому заводах. Зазнаючи великих втрат від дій підпільників і партизан, окупанти відповідали кривавим терором, який особливо посилився на початку 1944 року, під час відступу фашистських військ. 11 січня 1944 р. в м.Жмеринці було розстріляно вчителів-підпільників, жителів Барського району М. Гринника, А. Фальборка, К. Андріяша, які керували підпіллям у селах Примощаниця, Мартинівка, Митки.
У січні 1944 року у Вовковинецькому лісі висадився десант М.Р. Соболєва. Цей загін виріс у партизанське з’єднання ім. Щорса, до якого приєднались підпільники Бару та Ялтушкова. Командиром з’єднання був Я.І. Мельник.
20 лютого партизани зайняли села Барського району – Матейків, Трудолюбівку, Павлівку, паралізували залізницю Бар – Могилів-Подільський. 5 березня вони вступили у с.Верхівку та змогли дати відсіч нападам румунських військових підрозділів, озброєних декількома танками та артилерією.
8 березня поблизу Бара відбувся жорстокий бій партизанського з’єднання з німецько-румунськими військами. 9 березня партизани пустили під укіс ворожий військовий ешелон між ст.Бар і ст.Митки. У цьому бою їм вдалося знищити понад 500 гітлерівців, 37 фашистів було захоплено в полон.
Вінницьке партизанське з’єднання, яке очолював Яків Іванович Мельник, під час рейду районами Вінницької та Хмельницької областей (лютий-березень 1944 р.) двічі з боями пройшло селами Барського району: 22 березня – селами Матейків-Кошаринці-Верхівка, далі рушило на Слободу Гулівську, Зоряне, Бригидівку, Слободу Ходацьку. 22 лютого, зайнявши села Матейків, Трудолюбівку, Павлівку, партизани паралізували в цьому місці залізничний вузол Жмеринка – Могилів-Подільський. Повертаючись із Хмельниччини, з’єднання пройшло селами району: Слобода Ходацька, Бригидівка, Зоряне, Гулі.
19 березня 1944 року війська 18-ї (командувач генерал-лейтенант Євгеній Петрович Журавльов) та 38-ї (командувач генерал-полковник Кирило Степанович Москаленко) армії 1-го Українського фронту розпочали бої за визволення району. Особливо запеклими були бої в районі шосе Бар-Журавлівка-Ялтушків. 25 березня частини 305-ї Стрілецької дивізії під командуванням полковника О.Ф. Васильєва 74-го Стрілецького корпусу 38-ї армії оволоділи Баром.
В складі 2-го Українського фронту наш район визволяла 40-а армія (командувач генерал-лейтенант Пилип Феодосійович Жмаченко). У складі визвольних корпусів діяли стрілецькі дивізії: 70-а гвардійська стрілецька Глухівська дивізія (командир генерал-майор Іван Андрійович Гусєв). Південну частину району (Червоне, Каришків, Українське) визволяла 240-а Київсько-Дніпровська дивізія (командир полковник Терентій Хомич Уманський) 50-го стрілецького корпусу.
Криваві бої за визволення району весною 1944 року тривали майже місяць, остаточні – з 20 по 26 березня.
Частини 38-ї, 18-ї та 40-ї армій 1-го та 2-го Українських фронтів розпочали масові наступи на підступах до Бара з метою розгрому фашистських військ угрупування „Південь”. За свідченнями полонених Вермахту 101-ї легкої піхотної, 208-ї, 254-ї піхотних, 18-ї артилерійської дивізій, при відступі на захід по території Барського району в розпорядженні гітлерівців на той час було понад 10-12 тис. автомашин, піхота, артилерія, потужні танкові частини.
Північну частину району (по лінії сіл Комарівці-Гармки-Козарівка-Слобода Ходацька) визволяла 317-а стрілецька дивізія (командир полковник Микола Терентійович Жердієнко) 22-го стрілецького корпусу 18-ї армії. Центральну, найбільшу за площею частину району визволяли війська стрілецьких корпусів: 74-го (командувач генерал-лейтенант Федір Юхимович Шевердін), 101-го (командир генерал-лейтенант Василь Степанович Голубовський), 67-го (командир генерал-майор Дмитро Іванович Кислицин). У результаті Проскурівсько-Чернівецької та Умансько-Ботошанської фронтових наступальних операцій 1-го та 2-го Українських фронтів 26 березня 1944 року після важких з великими втратами боїв район було звільнено від німецько-фашистської окупації.
У боях за населені пункти району віддали своє життя 1186 воїнів, їх тіла поховано у братських могилах. 453 воїни-визволителі полягли за м.Бар. В 1952 р. на братській могилі у міському парку, де покоїться їх прах, встановлено пам’ятник.
Званням Героя Радянського Союзу відзначено 4-х жителів району: П.У. Богатиря, М.В. Медвецького, О.І. Якимчука, О.М. Щербакова, повними кавалерами ордена Слави стали Ф.А. Вітомський, М.А. Бринько, Г.П. Грабовляк, П.С. Ляховський, М.В. Савчук.
В Бару за роки окупації було спалено швейну фабрику, лікарню, відділення зв’язку, кінотеатр, зруйновано спиртовий та машинобудівний заводи, в жахливому стані залишено багато текстильну фабрику, багато житлових будинків. Пограбовано та зруйновано 64 колгоспи і радгоспи, школи, бібліотеки. Знищили 18 тракторів, 35 комбайнів, тисячі коней, усі ферми, дві МТС.
Понад 14 тис. осіб з Барського району брали участь у захисті Вітчизни на різних фронтах. За уточненими даними Книги Пам’яті, у Другій світовій війні загинули понад 8,5 тис. жителів нашого району. За неповними даними 535 жителів Бара полягли на військових фронтах. У боях за населені пункти району віддали своє життя 1186 воїнів радянської армії, які поховані та увіковічнені пам’ятними знаками в 7 братських могилах міста та прилеглих сіл. Воїнам-визволителям у районі встановлено 50 пам’ятників. У центрі міста в 1983 р. було побудовано меморіал Пам’яті. В центрі площі височіє обеліск та залізобетонна скульптура воїна-земляка. На гранітні плити алеї Пам’яті занесені прізвища 424 осіб, пошуки інших прізвищ героїв-барчан тривають і досі. 
За роки окупації (з 16 липня 1941 р. по 26 березня 1944 р.) в районі було розстріляно й поховано лише в 5 братських могилах жертв фашизму понад 6,5 тис. мирних громадян, серед розстріляних – переважна більшість осіб єврейської національності, 28 підпільників. За окремими свідченнями, залишилися лежати мертвими на землях району 4700 полонених.
За неповними даними, лише з Бара було вивезено в Німеччину та окуповані нею країни понад 1200 осіб, у т.ч. з Балок – 20, Біличина – 105, Гармак – 143, Козарівки – 41, Шпирок – 50, Чемерис Волоських – 115 жителів.