На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
 - Історія міста Бар
 - Найдавніші відомості
 - Доба правління королеви Бони Сфорци
 - Історичний період XVII–ХVІІІ століть
 - Місто у ХІХ столітті
 - Події Першої світової війни, Жовтневого перевороту, громадянської війни
 - Колективізація. Голодомор. Політичні репресії
 - Події Великої Вітчизняної війни у Барі та околицях
 - Повоєнні роки
 - Бар у сьогоденні
 - Видатні люди краю
 - Промислові підприємства
 - Освітні заклади
 - Пам’ятки історії та культури
 - Історія сіл
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Моя громада – мій добробут
Подарунок читачам бібліотеки від Заслуженого вчителя України Бориса Нетупського
Урок-презентація «Українська писемність у контексті слов'янської»
усi оголошення

Головна / Краєзнавство / Історія міста Бар / Повоєнні роки

Повоєнні роки
З червня 1957 р. по серпень 1961 р. секретарем парткому КП України виробничого колгоспно-радгоспного управління (так по-новому до жовтня 1964 року стала називатись посада першого секретаря райкому партії, фактичного керівника району) був Іван Терентійович Одобецький.
Визначальним для розвитку міста і району стало ініційоване І. Одобецьким будівництво консервного комбінату. Це питання він відстоював на рівні партійних, радянських і державних органів області та республіки, були зроблені переконливі розрахунки щодо створення сировинної бази. Претендентами на розміщення і будівництво цього комбінату були й інші райони.
З’явилась велика кількість робочих місць на комбінаті. Паралельно починала розвиватись у районі мережа плодово-ягідних радгоспів, які спеціалізувались на вирощуванні овочевих культур, в т.ч. зеленого горошку. За рахунок приєднання сіл Шевченкове та Поповець розширювались площі плодово-ягідних насаджень радгоспу „Більшовик” с. Шипинки. Згодом комбінат вироблятиме вагому частку промислової продукції у загальному валі району, а поки що закладалась база для цього. Завдяки консервній продукції Бар стане відомим у найбільш віддалених куточках країни та за її межами. Значна частка продукції відправлялась у сферу військового відомства, режимних установ, на Північ країни.
Комбінат почав будівництво в райцентрі каналізації, водопостачання, опалення, тепличного господарства і житла. У 1959 році побудовано перший двоповерховий житловий будинок з усіма зручностями. У цей період будуються районний будинок культури, кінотеатр, лікарня (тепер цю будівлю називають старим корпусом). Виникають і швидко розвиваються будівельні організації. Усе це створило передумови подальшого бурхливого розвитку міста і району, але вже за нового керівництва.  
З вересня 1961 р. по грудень 1962 р. районом керував С.В. Сорокін, а з грудня 1962 р. по лютий 1971 р. (8 років) – М.Т. Тунік. Микола Тарасович Тунік завжди мислив і працював на перспективу, стратегічно: його нестандартний стиль керівництва, часто вольові, але виправдані рішення випереджали час і події. Завжди впроваджувалось щось нове, прогресивне, раніше, ніж в сусідніх районах. Це відчули в промисловій галузі, сільському господарстві, будівництві, освіті, культурі, спорті. Зусилля спрямовувались на покращення умов праці, життя і відпочинку мешканців міста і району.
В Барському районі, крім багатогалузевого сільськогосподарського виробництва, було ще 18 промислових підприємств республіканського і союзного підпорядкування. Промисловість займала домінуюче місце в районі. Виробництво валової продукції сягало 100 мільйонів карбованців за рік. Незважаючи на те, що Барський район вважався сільськогосподарським, валова продукція сільського господарства складала лише біля 20, а промислова – майже 80 мільйонів карбованців, тобто в чотири рази більше.
Микола Тунік талановито забезпечував функціонування усього багатогалузевого господарського механізму і соціального життя району.
З його ініціативи і наполегливості було докорінно перебудовано місто Бар: з багатоповерховими будинками, широкими вулицями, красивими архітектурними розв’язками. У Барі раніше, ніж у інших районах, розпочали будувати житлові три-, чотири- і п’яти- і дев’ятиповерхівки з усіма зручностями. Крім будівництва житла за рахунок держбюджету, тоді майже всі підприємства зводили відомче житло, гуртожитки, дитячі садки, магазини, заклади громадського харчування і побуту. За період роботи М. Туніка в Барському районі споруджено і введено в експлуатацію міську центральну каналізаційну систему, проведено реконструкцію всіх промислових підприємств з розширенням і заміною технологічного обладнання. За його керівництва відновили, закінчили будівництво і ввели в експлуатацію Барський консервний комбінат з цехами дитячого харчування і пектиновим (завод в заводі), яких тоді в СРСР було тільки три. Барський консервний комбінат був найпотужніший в області – 45 мільйонів умовних банок. В числі перших в республіці було збудовано комбікормовий комбінат в с. Ялтушків, який крім своєї основної продукції виготовляв високоякісне борошно, крупи, олію. За цей період побудовано в райцентрі будинок рад, приміщення середньої школи № 1, дитячо-юнацьку спортивну школу, побуткомбінат, автобусну станцію, добудовано приміщення середніх шкіл № 2 і № 3, пошти, відкриттю першої автозаправочної станції. Чимало було зроблено і в сільській місцевості по будівництву житла, виробничо-господарських приміщень, шкіл, дитсадків, медичних і культосвітніх закладів, доріг з твердим покриттям, здійснено телефонізацію населених пунктів району. Залізнично-шляхові під’їзди мали всі великі промислові підприємства. З ініціативи М. Туніка у Барі в 1968 році відкрили філіал Житомирського автомобільно-дорожнього технікуму, який через рік почав працювати самостійно. Пізніше для студентів побудували прекрасний навчальний корпус, п’ятиповерховий гуртожиток з їдальнею, створили матеріально-технічну базу. Район неодноразово виходив переможцем по вирощуванню цукрових буряків в області, республіці, а одного разу – і у всесоюзному соціалістичному змаганні.
Працюючи першим заступником голови облвиконкому, М. Тунік зумів переконливими фактами довести в Раді Міністрів України, щоб міжнародні газопроводи проклали на південній стороні від Вінниці, в т.ч. через землі Барського району, що дало можливість, крім трьох газопроводів і компресорних підстанцій, побудувати німецькими, чехословацькими та польськими будівельниками разом з нашими у місті шести багатоквартирних будинки, два дитячих садка, поліклініку ЦРЛ, школу (тепер гуманітарно-педагогічний коледж), побуткомбінат, магазин, дві котельні, понад 50 км асвальтованої та бетонної доріг. Будівельники газопроводу забезпечили водопостачання м.Бар: споруджено 5 км водогону, артезіанські свердловини, насосну станцію, фільтро-очисний комплекс з лабораторією і водонапірну башту. Результатом їх праці стала база для відпочинку учнівської молоді в оздоровчому таборі „Фортуна” с. Митки (житло-побутово-спортивний комплекс). Тунік також забезпечив організацію будівництва „Сталінської” автотраси, яка пролягає через Барський район.
Працювала меблева фабрика.
Цех хлорели спирткомбінату виділився в окреме промислове підприємство „Цукропромводоналадка”. Завершено будівництво консервного комбінату. Будівельно-монтажне управління перетворюється в пересувну механізовану колону, роботи виконуються на території декількох районів – це об’єкти промисловості, житлові будинки, школи, дитячі садки, гуртожитки. Значно розширюється кількість замовлень, які виконує міжколгоспбуд, серед них – комплекси для вирощування свиней в Луці-Барській і Журавлівці. Піднімаються нові великі цехи машинобудівного заводу. Це підприємство стає флагманом промисловості міста і району.
До цього Бар був містечком з невеликими хатками, накритими гончарною черепицею, мав вузькі вулички.
Значно зростали потужності міжколгоспної будівельної організації, рембуддільниці № 11.
Була створена потужна ПМК-1 (Барська) з розчинним вузлом і цехами залізобетонних і столярних виробів, забезпечена автотранспортом та будівельно-монтажними механізмами, яка вийшла на таку потужність, що повністю забезпечувала необхідні обсяги будівництва у нашому та сусідніх районах. 
Створено Копайгородську ПМК – 207, яка працювала в декількох районах області, збудовано комбікормовий комбінат у с.Ялтушків, а залізнично-шляховим під’їздом, який складався зі складських приміщень, асвальтобетонних площадок з комплексом зерноочисних і зернозавантажувальних машин, елеватора з просушуванням зерна, вальцового млина, цехів з виготовлення круп, олії, трав’яного борошна, тріфалового цеху по очистці насіння багаторічних трав, автотранспортного цеху і цеху м’ясокісткового борошна на ст.Бар.
Чимало зроблено в сільській місцевості по будівництву житла, виробничо-господарських приміщень, шкіл, дитсадків, медичних і культосвітніх закладів, доріг з твердим покриттям, здійснено телефонізацію населених пунктів. Залізнично-шляхові під’їзди мали всі великі промислові підприємства Бару, ст.Бар, ст.Копай, Ялтушкова, а також господарства сіл Шипинки, Терешки, Мигалівці, Чемериське, Войнашівка, Митки, Матейків.
Ялтушківська селекційно-дослідна станція, колгоспи і радгоспи в той час майже повністю були забезпечені автомашинами, тракторами, комбайнами, іншою сільськогосподарською технікою та інвентарем. Частина господарств мала власні автобуси для підвезення людей в поле на роботу і дітей в садки та школи. Керівники усіх промислових і сільськогосподарських підприємств були з вищою освітою, укомплектовані спеціалістами. В районі було проведено спеціалізацію колгоспів і радгоспів, що дало змогу значно збільшити виробництво зерна, цукрових буряків, плодоягідної та овочевої продукції, молока, м’яса, яєць. Район неодноразово виходив переможцем по вирощуванню цукрових буряків в області, республіці, а одного разу – і у всесоюзному соціалістичному змаганні.
Барський район називають „яблуневою гілкою Поділля”, бо займав він провідне місце в області по валу вирощування плодоягідної продукції – в межах 50-55 тисяч тонн, а спільно з населенням району – 75 тисяч тонн.
До плодоягідних радгоспів тоді належали радгоспи сіл Шипинки, Терешки, Комарівці, Киянівка, Попівці, Войнашівка. Функціонували успішно і овочеві спеціалізовані господарства зі штучним зрошенням, зокрема, радгосп с.Окладне, колгоспи сіл Маньківці, Каришків, Гармаки, Мар’янівка.
Спеціалізувалися і в тваринництві. Коли М. Тунік приступив до роботи після ознайомлення з Барським районом, то поділився своїми планами з обласним керівництвом, сказавши, що район увійде в число передових по вирощуванню цукрових буряків і буде виробляти понад 300 центнерів молока на 100 га сільськогосподарських угідь, то секретар обкому назвав його тоді фантазером. Але з часом були досягнуті такі показники. Щоб вивести район з відстаючих по виробництву молока, велася цілеспрямована робота зі збільшення поголів’я корів, підвищення їх продуктивності шляхом поліпшення селекційно-племінної роботи і закупки молодняка поліпшених високопродуктивних порід. Відгодівлею великої рогатої худоби займалися спецгоспи сіл Гайового, Мигалівець, відгодівлею свиней у Луці-Барській та Журавлівці. Овець вирощували у Біличині та Кошаринцях. Працювала в районі своя птахофабрика з репродуктивною птахофермою й інкубаторним цехом.
Велика увага приділялась кормовиробництву, удосконаленню структури посіву кормових культур, підвищенню їх врожайності, заготівлі високоякісних кормів на зимово-стійловий період, без чого неможливо було збільшити виробництво тваринницької продукції. Значне збільшення поголів’я всіх видів тварин дало можливість виробляти в районі по 10 тонн органічних добрив на кожний гектар ріллі, що вплинуло на підвищення врожайності сільськогосподарських культур та плодоягідних насаджень.
З ініціативи М. Туніка було створено єдине в області форельне господарство в с.Лядова, де розводили так звану „царську рибу”. Господарство відвідували перший секретар ЦК КП України Петро Шелест, інші республіканські та обласні керівники. На інкубаторній станції була навіть невеличка ферма перепілок.
За його сприяння звання Героїв соціалістичної праці присвоєно комбайнеру колгоспу ім. Дзержинського с.Каришкова Калиннику Михайлу Івановичу і директору радгоспу „Більшовик” с.Шипинки Легкому Адаму Платоновичу. Ланкова буряківничої ланки с.Іванівці Кармиліцина Ірина Савівна нагороджена орденом Леніна, а виставком ВДНГ України преміював її автомобілем „Москвич”. Значна частина передовиків всіх галузей народного господарства і сфери обслуговування були нагороджені орденами і медалями СРСР, отримали звання заслуженого працівника відповідної галузі та стали переможцями в соціалістичному змаганні. Передові ланкові буряківничих ланок, бригадири, спеціалісти та керівники сільського господарства неодноразово були учасниками ВДНГ України, один раз – Всесоюзної ВДНГ у Москві.
З ініціативи М. Туніка разом зі спеціалістами-агрономами була розроблена барська технологія вирощування цукрових буряків, яка значно відрізнялася від загальноприйнятих на той період. Особливістю цієї технології було те, що під цукрові буряки вносились підвищені норми органічних і мінеральних добрив. Посів цукрових буряків проводили в дуже ранні строки
У цей період неабияк підтримувався розвиток футболу в районі. Команда міста Бар займала друге місце по Україні в ДСТ „Колос”. На своєму стадіоні приймали другу команду і ветеранів київського „Динамо”.
У місті було жвавим культурне життя. По вихідних днях у парку силами сільських колективів художньої самодіяльності, промислових підприємств і шкіл міста давались концерти. Драматичні гуртки шкіл і Будинку культури райцентру готували вистави. Працювали човнова станція, платний дитячий майданчик з різноманітними атракціонами.
З 1971 по 1991 роки у ранзі керівника номер один Барського району був Андрій Іванович Кінщак. Розпочаті до нього справи він доводить до логічного завершення. Під час будівництва першого газопроводу представники НДР скажуть, що Кінщак хоче побудувати Барський район за кошти Німеччини. Слідом за першим газопроводом підуть наступні, компресорні станції, велика кількість житла, дитячі садки, десятки кілометрів сучасних якісних автомобільних шляхів, каналізаційна мережа, водогін з села Іванівці. Побудовано поліклініку, приміщення педагогічного училища (тепер гуманітарно-педагогічний коледж ім. М. Грушевського). Розпочато газифікацію міста, а згодом і сільських населених пунктів району. В результаті газ мали 22 населених пункти району, тисячі квартир, 98 підприємств, прокладено 2 км розподільчих мереж.
У сільськогосподарській галузі в цей час працюють знані далеко за межами району авторитетні керівники А.П. Легкий – директор радгоспу „Більшовик” с. Шипинки, голови правлінь колгоспів І.П. Гуменюк (ім. Дзержинського с.Каришків), А.М. Криштофор (ім. Щорса с. Гайове), М.І. Заїка („Родіна” с. Мигалівці), І.П. Якубовський (ім. Котовського с. Лука-Барська), В.С. Яровенко („Україна” с. Матейків), В.І. Платковський (ім. Кірова с. Мальчівці). Район неодноразово стає переможцем в обласному і республіканському змаганнях. У 1978 році за визначні досягнення в розвитку промисловості і сільського господарства район отримав Перехідний Червоний прапор ЦК КПРС і ЦК ВЛКСМ. Щороку біля сотні кращих трудівників отримують урядові нагороди. Директор радгоспу „Більшовик” с. Шипинки А.П. Легкий і комбайнер колгоспу ім. Дзержинського М.І. Калинник отримують почесне звання Героя Соціалістичної праці.
Барський район за своєю виробничою структурою тоді був унікальним і самодостатнім. Навіть у питаннях постачання населення товарами район обходиться власними ресурсами. У сільській місцевості триває будівництво нових приміщень шкіл. Реконструюється швейна фабрика, районний вузол зв’язку, будуються житлові багатоповерхівки, корпуси навчальних закладів міста і Кузьминецького профтехучилища, ряду промислових підприємств. Збільшуються потужності Барського цукрового заводу, розпочато реконструкцію Ялтушківського цукрового і будівництво великого цегельного заводів. З кожним роком вводиться все більше нових робочих місць. Розширюється сировинна база переробної промисловості – консервної, цукрової, м’ясомолочної, спиртової. Реконструйовано інфекційне відділення Центральної районної лікарні, побудована нова стоматологічна поліклініка.
Результативність діяльності керівника району відчувається скрізь. Створені Площа і Меморіал Пам’яті, за участю трудових колективів майже всього району перебудовується стадіон, побудовано приміщення дитячо-юнацької спортивної школи.
На високий рівень піднімається культурно-масова робота. Фольклорні ансамблі організовуються в багатьох селах району, виступають хори, танцювальні колективи, будуються сільські клуби в Шипинках, Каришкові, Терешках. У Барі працюють колективи художньої самодіяльності на машзаводі, цукровому, спиртзаводі, консервному комбінаті, на фабриках, у будівельній організації, в навчальних закладах. Задає тон в цьому районний будинок культури. Постійно виступає хор ветеранів. Кожне підприємство має свій духовий оркестр, у т.ч. швейна фабрика – жіночий. У селі Лука-Барська створено навіть три духові оркестри.
Економічні зв’язки із зарубіжними країнами допомагають зміцнювати контакти з Німеччиною, Італією, Чехословаччиною, Польщею.