На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
 - Історія міста Бар
 - Найдавніші відомості
 - Доба правління королеви Бони Сфорци
 - Історичний період XVII–ХVІІІ століть
 - Місто у ХІХ столітті
 - Події Першої світової війни, Жовтневого перевороту, громадянської війни
 - Колективізація. Голодомор. Політичні репресії
 - Події Великої Вітчизняної війни у Барі та околицях
 - Повоєнні роки
 - Бар у сьогоденні
 - Видатні люди краю
 - Промислові підприємства
 - Освітні заклади
 - Пам’ятки історії та культури
 - Історія сіл
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Як проходить у районній бібліотеці Всеукраїнський тиждень права
Виховна година-застереження до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом
Участь у Відкритій Міжнародній Конференції „Нові ідеї у розвитку громад”
усi оголошення

Головна / Краєзнавство / Історія міста Бар / Доба правління королеви Бони Сфорци

Доба правління королеви Бони Сфорци
Початок XVІ століття був невдалим для Ровського (пізніше Барського) староства. В цей час посилюються часті напади татар, які чинять досить відчутні спустошення. Нерідко організовували спільні напади (1524 р.) татари і турки. Польська влада, яка володіла цими землями, не завжди спромагалася організовувати відсіч нападникам. Справа ускладнювалась тим, що через наш край проходило аж три шляхи, якими татари і турки чинили грабіжницько-спустошливі напади на Україну:
1. Кучманський шлях – через Балту, біля с.Кудіївець, Рів (Бар), Ялтушків, Ольчедаїв;
2. Чорний шлях – на схід від Брацлава, Вінниці, Хмільника;
3. Волошський – по Дністру до Покуття (Івано-Франківська обл.).
Хоча турецько-татарські напади, як підкреслив в книзі «Барське староство» М. Грушевський, завдавали величезних спустошень, але вони нагнали жаху на польських колонізаторів і відстрочили колонізацію українських земель на 100-150 років і тому в краї переважало українське землеволодіння. Серед землевласників згадуються місцеві шляхетські родини: Карачевські, Буцні, Козловські, Невиди, Каричинські, Шелиховські, Лосковські, Ярмолинські, Морозовські, Козяровські, Петрановські, Васютинські, Степановські, Лопатинські, Каришковські, Йолтухівські, Галузинські, Поповські, Радієвські, Волковинські.
1537 рік відкрив новий період в історії нашого краю, залишивши глибокий слід. Цього року Бона Сфорца, дружина польського короля Сигізмунда І Августа викупила Рів з прилеглими до нього селами у руського подільського воєводи С. Одровонжа.          
Михайло Грушевський дає невелику довідку про королеву: «Бона Сфорца – донька міланського герцога Джованні Сфорца, котра була заручена в 25 років своїм родичем, австрійським імператором, в 1518 році з королем Польщі Сигізмундом І, якому тоді було близько 50-ти років». Придбавши Рів, Бона довіряє керівництво новому старості Альберту Старжеховському, котрому доручає обрати місце для замку, аби укріпити місцевість і мати можливість відбивати татарські навали.
 Місто Рів в ті часи знаходилось на правому березі однойменної річки, тобто там, де знаходиться сьогодні село Барські Чемериси. Це місце не мало надійного захисту від нападників, тому Старжеховський, після детального вивчення природних умов місцевості, дійшов до висновку, що набагато надійніше будувати фортецю (замок) на протилежному березі річки Рів.
Тут було рівне, трохи підвищене місце, оточене з півночі і сходу великим лісом, а з півдня і заходу захищене широкою річкою із заболоченими і зарослими очеретами берегами.  Літом 1538 року на вибраному місці розпочалось будів-ництво фортеці, для чого направлено кілька сотень робочого люду, ремісників, створено військовий гарнізон    з піших і кінних воїнів та загін для охорони старости.
У 1540 році будівництво фортеці було закінчено. Її оточували подвійні дерев’яні стіни в основному із дубових колод, між стінами для міцності насипали землі. На стінах було 5 башт, 4 – по бокам, п’ята – головна, захищала переїзд через річку, мала великі ворота, над якими височіла часовня, у верхній частині якої був великий дзвін на випадок тривоги. Над воротами прикріпили мідну дошку з гербом Бони латинськими буквами «В.S.» (що означали початкові літери її найменування), а на таблиці латинською мовою було написано: «Бона Сфорца Арагонська, королева Польщі, велика княгиня Литовська, принцеса Барійська, господиня Русі, Прусії, Мазовії, та інше, року Божого 1537 за часів наймилішого короля Сигизмунда І, свого чоловіка, заселила цей край, повністю спустошений постійними ворожими набігами, увівши до нього на поселення мешканців, а також заснувала місто і фортецю, чим подарувала спокій і мир навколишнім землям і укріпила її за місцевим звичаєм дерев’яними стінами, а ім’я цьому місту присвоїла з назви свого рідного міста «Барі».
В фортеці були побудовані житлові будинки для гарнізону і командирів, конюшню, склади для продовольства і зброї та інші підсобні будівлі. Згідно записів 1552 року у фортеці та в місті була така зброя: гармат (мідних і залізних) – 23, гаківниць – 66, півгаківниць – 8, аркебузів – 60, рушниць – 68, різного роду ядер – 11357. Барська фортеця тоді була найзначніша на Поділлі після Кам’янецької.  
Для надійного захисту фортеці спорудили став. Перед в’їздом до міста, коло греблі, височів редут з двома баштами. Навколо фортеці викопали глибокий рів, який заповнювала вода зі ставу. До фортеці примикав Польський Бар, який також був оточений дерев’яною стіною з баштами і гарматами в них. Хоч він називався Польським, в ньому польського населення було менше третини, а переважали українці, які в основному займались торгівлею, а також ремісники і шляхта. До Польського Бара примикав Руський Бар, в який Бона переселила колишніх жителів Рова, що втекли під час татарського нападу в Ялтушків і Зіньків. Переважали землероби. За переписом 1565 року із 124 хат Руського Бара лише 18 не займались обробітком землі.
На місці колишнього Рова знаходився гірський Бар, куди переселили чемерисів (марійців) з Волині і вони повинні були охороняти Бар, за що одержуючи платню. Пізніше він дістав назву Чемериський Бар. Всі три громади – Польська, Руська, Чемериська – в 1540 році одержали Магдебурзьке право і привілеї для поселенців на 15 років.
Розширенню Барського староства перешкоджали часті напади татар. Та починаючи з 1540 року, коли старостою Бара став Бернард Претвич (до 1552), напади татар різко зменшились. Застосувавши партизанську тактику боротьби, об’єднавши свої зусилля із запорізькими козаками він завдавав нищівних ударів по татарах і зупинив на певний час їх вторгнення.
Разом з Бернардом Претвичем в 1552 р. закінчилось володіння староством Боною Сфорцою. Наступний староста М. Герборт теж залишив пам’ятний слід. Він сприяв посиленню місцевого (українського) земле-володіння шляхти і бояр. За Герборта 1565 року розпочалось будівництво нової фортеці. Стара, дерев’яна, збудована в часи Бони, стала непридатною, розсувалась. Форма нової фортеці – неправильний чотирикутник з баштами на кутах, довжина 180 кроків, ширина 160 кроків. Будували її з каменю і червоної цегли. Якщо до цього часу Барське староство і його фортеця за своїм значенням займали друге місце після Кам’янця, то тепер вони втрачають своє колишнє значення. Будівництво нової фортеці стало важким тягарем для місцевого населення, зростали повинності на фортецю і жителі від цього втікали зі староства.
В 1558, 1562, 1564, 1567, 1569 роках і в подальшому Поділля і Барщина зазнали страхітливих татарських спустошень, але незважаючи на це народ поступово підносив край з руїн, багатішав.
В другій половині XVI століття зростає чисельність польського населення. Особливо цей процес набуває розмаху при старостуванні Гольського. Староство переходить у керівництво від одного польського гетьмана до другого. Ці старости віддають у володіння польським шляхтичам села, які відзначались військовою службою, нерідко відбираючи їх у місцевої української шляхти. 
Бар продовжує зростати. Так, в 1565 році в Подільському Барі було 102 хати, в Руському – 124, в Чемериському – 54.
В зв’язку зі зростанням польського та католицького гніту, населення починає виступати проти шляхтичів, розпочинаються козацькі повстання. В 1577 році в Барське староство вторгся з козацьким військом ватажок Іван Підкова, захопив Бар, а після цього попрямував у Молдавію, де згодом став правителем.
В 1594 році вибухнуло велике селянсько-козацьке повстання проти гніту польських феодалів під проводом Северина Наливайка та Григорія Лободи. Спочатку повстанці пішли із Запорізької Січі на Брацлавщину, де до них приєдналося багато селян і міщан. Вони вигнали з Брацлава польських правителів, розгромили послане проти них королівське військо і в листопаді 1594 року заволоділи Баром, захопили і зруйнували фортецю. В Барі перезимували, провели тут козацьку раду, яка звернулася зі закликом підніматися проти гнобителів. Тут до них також приєдналося багато селян і міщан, які пішли походом на Поділля. Але в 1596 році повстання потерпіло поразку.