На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
 - Історія міста Бар
 - Видатні люди краю
 - Історичні постаті
 - Письменникиі автори видань
 - Митці слова, чиє життя пов’язане з краєм
 - Краєзнавці
 - Художники
 - Земляки, загиблі в АТО
 - Промислові підприємства
 - Освітні заклади
 - Пам’ятки історії та культури
 - Історія сіл
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Локація Фестивалю європейського кіно – у районній бібліотеці для дітей
Другий захід в рамках проекту ПУЛЬС
„Бібліотека на колесах” з м.Вінниці провела захід для Барської єврейської громади
усi оголошення

Головна / Краєзнавство / Видатні люди краю / Земляки, загиблі в АТО

Земляки, загиблі в АТО
Воїни з Барського району, які загинули в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) на Сході України

         Ординський Леонід Іванович, 40-річний житель приміського з Баром села Чемериси-Барські, зазнавши численних осколкових поранень, 27 червня 2014 р. на блокпосту біля с. Семенівки у районі Слов’янська Донецької області віддав життя разом із двома побратимами з Житомирської 95-ої аеромобільної десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Це сталося під час виконання бойових завдань у боротьбі з тероризмом від зброї найманців, яким промила мізки російська пропаганда.

У житті Леонід Іванович обрав мирну й потрібну людям професію – по закінченні Барського професійно-технічного училища № 8 працював електромонтером та контролером у електромережах, електриком у комбінаті комунальних підприємств і будинкоуправлінні. Коли Батьківщина потребувала захисту, Ординський одним із перших з Барського району пішов захищати свободу та незалежність України: його призвали у званні молодшого сержанта резервістом Житомирської 95-ї аеромобільної десантної бригади 27 березня, служив мінометником. 101 день знаходився він під відкритим небом, інколи в холоді і голоді, без надійних засобів захисту на передових блокпостах, де знаходився під постійними обстрілами потужної високоточної зброї ворога. Мав усі підстави залишитися у сім’ї, адже батько є інвалідом І групи і потребує стороннього догляду, хворіє мати, але був переконаний, що захист країни та своєї сім’ї був понад усе. Рівно через три місяці і один день, 27 червня, близько другої години дня міна влучила в розрахунок Леоніда. Покинув осиротілими в довічній печалі старих і немічних батьків, дружину з 15-річним сином, рідних, краян, залишивши у такій немилостивій до подолянина донецькій землі часточку власного тіла, крові та страждань. Неймовірно дорогою ціною життів захисників Вітчизни доводиться захищати Україну від терористичної загрози, відстоювати суверенітет та територіальну цілісність нашої держави.

Відспівали героя в костелі св. Анни, похований 2 липня 2014 р. на католицькому кладовищі у м. Барі.

Жителі села та представницький орган самоврядування (Балківська сільська рада) прийняли рішення увічнити пам’ять Героя: перейменувати вулицю Леніна на вулицю Леоніда Ординського та спорудити меморіальну дошку на школі, де навчався загиблий боєць. Пройде багато років, а ім’я та подвиг Леоніда Ординського залишаться для майбутніх поколінь.

 

Вашеняк Віталій Петрович, майор медичної служби, житель с. Митки, став другою жертвою з Барського району війни на Сході України.

Зі срібною медаллю закінчив Митківську середню школу у 1998 р., вступив до Вінницького медичного коледжу і став військовим фельдшером. Практично всі роки його служби пройшли під мирним небом у військовому підрозділі, що дислокувався в Чуднові Житомирської області. Заради службового росту в лютому 2014 року капітан В. Вашеняк погодився на переведення в артилерійський полк, де згодом отримав чергове військове звання.

Дослужився до посади начмеда військової частини на Київщині. У жовтні 2014 року поїхав до зони АТО для надання медичної допомоги пораненим бійцям, був на фронті під Дебальцевим на Донеччині.                          16 листопада разом із трьома товаришами майор Вашеняк машиною швидкої допомоги виїхав із Дебальцевого за пораненим і потрапив під ворожий фугас (потужний заряд, який миттєво реагує на рух) біля села Польове Шахтарського району Донецької області, загинули усі.

Похований у с. Митки. У Барському районі було оголошено дводенну жалобу за загиблим земляком. В Митківській загальноосвітній школі, де навчався герой, на його честь встановлено пам’ятну дошку.

 

Щепанський Олег Володимирович, житель с. Комарівці Барського району, 1976 року народження, загинув 18 лютого 2015 р. під Дебальцевим Донецької області. Він став третім бійцем АТО, звістку про якого з гострим болем у серцях отримують барчани. 26 лютого біля пам’ятника                          Т.Г. Шевченка в м. Бар на жалобному мітингу прощалися із земляком близько тисячі жителів краю, ставши перед героєм на коліна.

Зв’язок із Олегом обірвався 15 лютого, після чого Комаровецькому сільському голові Таїсі Кручик вдалося зв’язатися з його командиром, який повідомив, що боєць Щепанський вважається зниклим безвісти – в ході нещадних і безперервних сепаратистських обстрілів позицій наших військових в середині лютого загинуло кілька їхніх побратимів, однак тіла Олега не знайшли. Як з’ясувалося згодом, його пораненого з місця бою забрали бойовики, а через деякий час українській стороні вдалося вже мертве тіло виміняти на тіла знищених бойовиків-окупантів.

Відшукали загиблого в морзі у Дніпропетровську, куди голова сільради Комаровець разом із дружиною Олега поїхали на опізнання. Шукали, кажуть спочатку серед живих – в обласній лікарні, у міській, та не знайшли… І вже в морзі серед сотень неопізнаних понівечених тіл побачили невідомого солдата під номером 271 – це був Олег Щепанський, дружина опізнала його за шрамами та родимками. У нього була страшенно роздроблена рука і важкі поранення в голову.

За офіційною інформацією, військовослужбовець Олег Щепанський загинув 18 лютого 2015 року під час виходу українських військових з міста Дебальцево Донецької області в результаті артобстрілу колони.

На фронті Олег воював майже півроку, побувавши у найгарячіших точках, беручи участь у найзапекліших боях. Був призваний 21 серпня 2014 року Барсько-Мурованокуриловецьким об’єднаним районним військкоматом за частковою мобілізацією. До цього працював робітником у                              ТОВ “Чернечина” в с. Комарівці, де й проживав з дружиною та батьками.

Похований 27 лютого 2015 р. в с. Комарівці.

 

Басюк Олександр Леонідович, майор, житель м. Бара. Проходив службу у військовій частині А 0853 (м. Бар) на посаді заступника командира в/ч. Був відкомандирований у м. Краматорськ штабу АТО (Донецька область) для виконання завдань інженерного забезпечення.

28 травня 2015 р. біля пам’ятника Т. Г. Шевченку на майдані Святого Миколая рідні, близькі, представники влади і громадськість зустрічали бійця, загиблого в зоні АТО, причини смерті невідомі.

Похований 29 травня 2015 р. у м. Барі.

 

Довгий Костянтин Миколайович, 1976 року народження (6 січня), уродженець с. Ялтушків Барського району. Після закінчення у 1994 р. Ялтушківської середньої школи із золотою медаллю продовжив навчання у Харківській юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, яку закінчив теж із відзнакою. Працював у міліції, у полку ДАІ помічником начальника штабу, згодом – у слідчому відділі. Останнім місцем роботи був завод „Катіон” у Хмельницькому, де працював юристом. Дослужився до капітана, покинув службу та пішов добровольцем до „Правого сектору” від Хмельницької області. На війні був у диверсійно-розвідувальній групі, підірвався на розтяжці.

Боєць 7-го окремого батальйону ДУК „Правий сектор” із позивним „юрист”, доброволець, командир диверсійно-розвідувальної групи загинув в зоні АТО 17 липня 2015 року внаслідок вибухової травми під час проведення розвідувальної операції, прикриваючи відступаючий підрозділ біля села Верхнє Торецьке Ясинуватського району, що на Донеччині.

Похований 28 липня 2015 р. в с. Ялтушків.

23 жовтня у Ялтушківській ЗОШ І-ІІІ ст. відбулося відкриття меморіальної дошки колишньому випускнику, Герою АТО Костянтину Довгому.

 

Водзяновський Андрій Володимирович, 32-річний барчанин, сапер 93-ї окремої механізованої бригади. В січні 2015 року пішов добровольцем захищати незалежність і територіальну цілісність України. Загинув 24 серпня 2015 року біля с. Невельське Донецької області внаслідок підриву на протитанковій міні автомобіля УАЗ, на якому Андрій повертався з групою саперів з розмінування.

Похований 27 серпня 2015 р. у м. Барі.