На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
 - Історія міста Бар
 - Видатні люди краю
 - Історичні постаті
 - Письменникиі автори видань
 - Митці слова, чиє життя пов’язане з краєм
 - Краєзнавці
 - Художники
 - Земляки, загиблі в АТО
 - Промислові підприємства
 - Освітні заклади
 - Пам’ятки історії та культури
 - Історія сіл
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Як проходить у районній бібліотеці Всеукраїнський тиждень права
Виховна година-застереження до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом
Участь у Відкритій Міжнародній Конференції „Нові ідеї у розвитку громад”
усi оголошення

Головна / Краєзнавство / Видатні люди краю / Митці слова, чиє життя пов’язане з краєм

Митці слова, чиє життя пов’язане з краєм
бойко Олексій Михайлович (нар. 18.02.1936 в с.Женишківці Віньковецького району Хмельницької області в сім’ї хліборобів). Родина переїхала в село Ходаки Барського району, де пройшло дитинство й юність поета. Там закінчив семирічку (1951 р.). Здобув фах вчителя фізики й математики у Вінницькому державному педагогічному інституті. Працював комбайнером, трактористом, вчителем фізики. Проживає у с.Пиків Калинівського району Вінницької області.
Друкувався в республіканських газетах „Радянська освіта”, „Сільські вісті”, журналах „Вус”, „Перець”, альманасі „Весела січ”.
Автор збірок поезій „Довкола дуба” (2004, гуморески, байки), „Трасти і контрасти” (2009, гумор і сатира). 
 
бондарева Єлізавета Максимівна – російський драматург, член Спілки письменників Росії, чиє дитинство і юність її пройшли в Барі. Наприкінці 20-х років ХХ ст. закінчила після семирічки агропрофшколу, навчаючись в якій і написала першу п’єсу. Найвідоміші твори – „Зорі на зустріч”, „Курські молов’ї”, „Кришталеве джерело”, „Сергій Лазо”, „Суперниці”, „Освідчення в коханні”.
 
Воронюк Олександр Дмитрович – (нар. 1938 р. в с. Ялтушків). Журналіст-прозаїк. Улюблені жанри – гумор і сатира. Закінчував факультет журналістики КДУ (1960). За одноактівку „Третій припадок” став лауреатом журналу „Перець” (1968). Видав збірку гуморесок „Ловлений валет” (1976), співавтор нарисів „Сяйво золотих зірок” (1979), „Овеянные славой имена” (1983).
 
Коцюбинський Михайло Михайлович – (1864-1913) – прозаїк. Народився у Вінниці. Дитинство і юність письменника минули в селах і містечках Поділля – у Радівцях, Барі, Кукавці, Шаргороді, Станіславчику, Пикові.
Початкову освіту одержав удома, тому 1875 року вступив до 3-го класу Барського народного училища. Навчання продовжив 1876-1880 рр. у Шаргородському училищі, після закінчення якого готувався у Кам’янець-Подільській публічній бібліотеці до вступу в університет, але мрія юнака про вищу освіту не здійснилася. На початку 80-х років він підтримував зв’язки з народовольськими гуртками Кам’янця-Подільського і Немирова. 1883 року на квартирі письменника у Вінниці стався перший політичний обшук (1884 – другий). Заробляв для себе та рідні репетиторством дітей священика в с.Михайлівці (тепер Ямпільського району), був домашнім учителем у родинах вінничан – відомого етнографа Ц. Неймана та ін. 1888 р. обраний гласним міської думи. В червні 1890 р. побував у Львові, де познайомився з І. Франком, М. Павликом, з видавцями й редакторами тамтешніх журналів і газет. 1891 р. їде в с.Лопатинці (тепер Шаргородського району), де протягом двох років вчив дітей бухгалтера цукроварні. 1891 р. при Вінницькому реальному училищі склав екзамен на звання народного учителя. В Лопатинцях склалися сприятливі умови для літературної праці. Коцюбинський спілкується з селянською молоддю, розгортає культосвітню роботу, прагне розбудити громадську активність селян, записує усні народні твори. Тривалий час працював у філоксерних комісіях, які боролися з шкідником виноградників у Бессарабії (1892-1895) та Криму (1895-1897), знайомився з життям і культурою молдаван та кримських татар, вступив до „Братства тарасівців” – української патріотичної організації. Через деякий час після одруження з чернігівкою Вірою Дейшею письменник переїхав до Чернігова, працював діловодом Чернігівської земської управи. З вересня 1900 до 1911 – у статистичному бюро. Брав активну участь у громадському житті, в 1906-1908 рр. очолював чернігівську „Просвіту”. Через хворобу кілька разів виїздив на лікування за кордон, побував у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії.
Початок письменницької праці припадає на 80-ті роки. У вінницький (ранній) період творчості написано оповідання „Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а неученіє тьма” (1884), „21 грудня на Введеніє” (1885), „Дядько та тітка” (1886), „Харитя” (1891), „Ялинка” (1891), „П’ятизлотник” (1892), „Маленький грішник” (1893), „Ціпов’яз” (1893), „Для загального добра” (1895), казку „Хо” (1894), повість „На віру” (1891).
Другий період літературної діяльності (1896-1902) позначений наполегливими ідейно-художніми пошуками, відходом від традиційної стильової манери українських прозаїків ХІХ століття – „Пе-коптьор” (1896), „Посол від чорного царя” (1897), „Відьма” (1898), „В путах шайтана” (1899), „По-людському” (1900), „Дорогою ціною” (1901), „Лялечка” (1901).
Особливо плідним, новаторським став третій період творчої еволюції (1903-1912), що приніс українській літературі шедеври-повісті „Fata morgana” (1903-1910), „Тіні забутих предків” (1911), соціально-психологічні новели „Сміх”, „Він іде” (1906), „Невідомий”, „Persona grata”, „В дорозі” (1907), „Intermezzo” (1908), „Сон” (1911), „Подарунок на іменини”, „Коні не винні”, „Хвала життю!”, „На острові” (1912).
У Вінниці, в будинку, де народився письменник, 1927 року засновано літературно-меморіальний музей його імені, на проспекті Коцюбинського в 1989 році споруджено пам’ятник. Ім’ям Коцюбинського названо педагогічний університет, кінотеатр, будинок відпочинку в обласному центрі. Улюбленим місцем відпочинку вінничан є скеля „Камінь Коцюбинського” на березі Південного Бугу на околиці Вінниці. З ініціативи вінницької організації СПУ 1981 року засновано обласну, а з 1993 року – Всеукраїнську літературну премію ім. М. Коцюбинського. 
 
прилипко Володимир Петрович (1947-2004) нар. 16.11.1947 в с.Краскіно Хасанського району Приморського краю в Росії в сім’ї військовослужбовця). З раннього дитинства до 1965 року жив у с.Ялтушків Барського району. Три роки навчався на філологічному факультеті Вінницького педагогічного інституту. У 1971 році став науковим працівником обласного краєзнавчого музею, згодом науковим працівником обласної археологічної інспекції. Причетний до важливих в історії археології відкриттів: поховання сарматського царя І століття нової ери (1984, с.Пороги Ямпільського району), курганів епохи бронзи (1986, с.Гордіївка Тростянецького району), де знайдено унікальні золоті, срібні, бронзові, керамічні витвори давнього мистецтва, які з успіхом демонструвалися на виставках в музеях України, близького та далекого зарубіжжя. Проживав у Вінниці.
Автор ряду наукових статей, рекламного буклету „Прадавнє золото Поділля” (1993), збірок поезій „Лядова” (1995), „Старий сад” (1999). Лауреат Подільської літературної премії „Кришталева вишня” (1996). Член СПУ з 1997 року.
 
рудий Василь Михайлович (1938-2009; нар. в с. Борщі Барського району). Обпалене війною напівсирітське голодне дитинство, тяжка юність. Мешкав у землянці, палатці, покійницькій на цвинтарі. Цілина, флот, лісорозробки Півночі, шахти Донбасу, далекі морські походи. Працював механізатором, машинобудівником, мотористом на підводному човні, легководолазом, культпрацівником, вчителем, журналістом, архівістом.
Друкувався в республіканських виданнях, виступав з віршами по Центральному телебаченню, видав книжку про голодомор на Тиврівщині Вінницької області в 1932-1933 рр. „Розп’ята Тиврівщина”. Проживав у Тиврові.
Автор збірок поезії „Протистояння” (1996), „Життя як тигр у смугах розмаїтих” (1997), „Ми – комуністи Лєнінського гарту” (1999, поема-памфлет), „Родина” (2005, поема), „Благовіст або Духовний Напій із Джерел Мудрості” (2004), книг прози „Жіночі таємниці або сімейні трагедії” (2001), „Цілющий світ” (2001, народна повість).
 
Кимак Леонід Борисович – (нар. 1950 р. в с. Городище Рівненського району Рівненської області. Журналіст. Середню освіту здобув в Ялтушківській школі Барського району. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1973). Лауреат першого Всеукраїнського фестивалю журналістики „Віра. Надія. Любов” (1994). Працював у редакціях районних газет Вінниччини, на обласному радіо, з 1993 року – редактором газети Вінницького педагогічного інституту „Педагог”. Автор багатьох рецензій і критичних відгуків про творчість сучасних письменників. Публікує нариси, краєзнавчі розвідки. Вивчав життя і творчість Б. Антоненка-Давидовича.
 
 Клебан Лев – (нар. в 1936 р. у Барі). 1955 року закінчив Барську середню школу № 2, навчався в Київському технологічному технікумі та Вінницькому політехнічному інституті. Працював інженером, викладачем. Лауреат республіканських і всесоюзних конкурсів вокалістів. З 1991 року проживає в Ізраїлі. Видав книгу „На всю оставшуюся жизнь”, в якій описано долю євреїв, що проживали в м. Барі та довколишніх селах.
 
Колосова Вікторія Петрівна – (нар. 1923 р. у Барі). Літературознавець, текстолог, книгознавець, кандидат філологічних наук. Видала монографію „Климентій Зіновіїв син. Життя і творчість” (1964). Брала участь у написанні „Історії української літератури” у 8-ми томах / т.І (1967) та „Історії Української РСР” у 10-ти томах / т.І, книга 2 (1979). Їй належить низка статей до „Шевченківського словника” / т.І (1976); т.ІІ (1977). Готувала тексти і кроментарі до „Зібрання творів” у 50-ти томах.
 
Костін Мирон – (1633-1691) – молдовський державний діяч, поет і літописець. Здобував освіту в польському єзуїтському колегіумі у м. Барі. Його батько Йопа Костін, колишній господар Молдови, похований на одному з міських кладовищ Бара, поблизу якого орендував маєток.
 
Кудрін Володимир Якович – (1908-1944) – російський поет. Нар. в с. Тезіно Вичузького району Івановської області в Росії. Працював в Івановській обласній газеті „Робочий край”. 1941 р. закінчив філологічний факультет Івановського педагогічного інституту. З початком війни копав окопи під Тихвином, потім на фронті був літературним працівником газет „Советский боец”, „Сталинское знамя”, „В бой за Родину”. Друкував вірші, пісні, оповідання, сатиру. Отримав звання лейтенанта. Загинув у бою в с. Мигалівці Барського району, похований у братській могилі с. Ялтушкова. Видав книги поезій „Веселый двор”, „Приключения Васи Хваткина из деревни Куропаткино”, опублікував п’єсу у віршах „Партизанка Таня”, відзначену обласною літературною премією. На фронті написав більше двохсот віршів, деякі з них покладено на музику.
 
любченко Аркадій Панасович – (1899-1945). Нар. в с. Старий Животів, нині Новоживотів Оратівського району Вінницької області. Прозаїк, працював у пересувному театрі, що давав вистави у військових частинах міст України, у т.ч. місті Барі. Помер у Бад-Кіссінгені в Німеччині.
 
Мосендз Леонід Маркович – (1897-1948). Нар. в Могилеві-Подільському. Поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, доктор хімії (1931). В дитячі роки мешкав у с. Ялтушків. Навчався на Вінниччині, деякий час учителював тут. У 20-х роках ХХ ст. емігрував, там продовжував свою освіту і розпочав літературну працю. Відомі твори – „Юнацька весна” (1921-1936), лірична драма „Вічний корабель” (1940), автобіографічна поема „Волинський рік” (1948), автобіографічна повість „Засів” (1936), роман „Останній пророк” (1960, вийшов по смерті автора). Помер у Бльонаці в Швейцарії.  
 
Сіра Галина Степанівна – (нар. 1931 р. в с. Вільшанка Чуднівського району Житомирської області). Агроном, поетеса. Працювала бригадиром, агрономом в Барському районі. Автор збірки поезій „Над колискою долі” (1982), „Вереснева весна” (1988). Пише музику до власних текстів, виступає як співачка.
 
Словацький Юліуш – (1809-1849) – видатний польський поет-демократ, співець польського революційного романтизму. Нар. в м. Кременець Тернопільської області. Закінчивши юридичний факультет університету у Вільно, він пішов на службу у Варшаву. В 1825-1830 рр. молодий поет деякий час жив у с. Верхівка Барського району – у період студентських канікул. В рядках кращого твору Словацького, поемі „Беньовський”, яка є шедевром польської літератури, описано місто Бар та його околиці, верхівський гай, названий Юлінками на честь дочки місцевого поміщика Юлії Михальської, в яку поет був закоханий. Поема висвітлює події 1768 року в Польщі та Україні, краєвиди Верхівки на річці Лядова, штурм Барської фортеці. Мешканці та пейзажі сіл Верхівка, Лядова відображені в драмах „Срібний сон Соломеї”, „Ксьондз Марек”, „Голштинський”, незакінченому прозовому творі „Король Лядови”.
Словацький одним з перших у польській літературі показав „коліївщину” як справедливу боротьбу українського народу за соціальні і національні права („Срібний сон Соломеї”), з життям та фольклором українців пов’язаний незакінчений роман „Король Лядови”, де змальовується польське повстання 1830-1831 рр. (дія відбувається на Поділлі), а своєрідним продовженням цієї теми стала „Дума про Вацлава Жевуського”. Дійсна історична постать Жевуський гуртує загін українських селян і веде його на допомогу польським повстанцям, але під Дашевом (тепер Вінницької області) зазнає поразки. Кілька творів поет присвятив барським конфедератам і гайдамацькому рухові.  
У с. Верхівка на будинку, в якому жив Словацький (тепер загальноосвітня школа), встановлено меморіальну дошку.
Учасник польського національного повстання 1831 року, емігрував за кордон. Помер у Парижі, 1927 року прах Словацького перевезли до Польщі у Краків.
 
Яблонський Генріх – (1828-1869) – польський письменник. Нар. в с.Стрільчинці Немирівського району Вінницької області. У березні 1848 року жив у родичів поблизу Бара. Автор віршів українською мовою. Псевдонім – Подоляк з-за кордону, Генрік з Бара. Польською мовою написав поеми „Гвідо”, „Дженні”, цикл віршів „Образи Сходу”. Помер у Марселі, Франція.