Відколи існує світ людини, відтоді діти у ньому забавляються ляльками. Лялька-мотанка є різновидом стародавньої іграшки, але упродовж тисячоліть вона зберігає свою актуальність.  Бавлячись цією яскравою, строкатою і таємничою лялькою, малеча пізнає себе та життя довкруг. Виникнення ляльки-мотанки пов’язане з народними ритуалами, створюється вона до певних дат і подій з різних приводів.

Майстер-клас по виготовленню індивідуальної ляльки-мотанки провела в рамках засідання клубу «Подільські оденьки» майстриня Яна Ширяєва. У колекції Яни Мар’янівни – непересічної краси образи Княгині Ольги, Роксолани, Закарпатської Марічки, Козачки Аксінії, Подоляночки, Гуцулки Ксені, Наталки Полтавки, Масляної, Берегині Роду, ляльки з описовою назвою «Без верби і калини нема України», представлені на виставці ляльок-мотанок у читальній залі районної бібліотеки. Неодмінно завітайте, щоб побачити це диво на власні очі!

Мотанка виконується намотуванням, не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена. Таємниці майстрування ляльки-мотанки – заняття не з простих, але надзвичайно цікаве. Усе робиться шляхом зав’язування і намотування без допомоги голки. Береться хустка або клапоть білої тканини, начиняється ганчір’ям і зав’язується вузлом, це і буде голова. Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною. Мотанка навіть може не мати рук – тільки обгортається тканиною. Раніше найкоштовнішим убранням для ляльки ставали клапті старих вишитих сорочок, іншого одягу. Власне, тому українська мотанка позначена регіональними ознаками тієї місцини, де її виготовлено.

Після майстер-класу оденькарі – різні за віком, але об’єднані спільним бажанням творити – запрезентували експрес-виставку власноручних витворів ляльок. Разом із заняттям підтвердилось усвідомлення того, що лялька-мотанка є українською народною іграшкою, символом жіночої мудрості, родинним оберегом. Вона, можна стверджувати, сакральна (священна) істота нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід. Вважається, що лялька-мотанка є посередником між тими, хто живе зараз, та минулими і прийдешніми поколіннями.

Найяскравішими представниками цього мистецтва є три типи ляльок: немовля, наречена та баба-берегиня, кожна з яких створюється з певною метою. Ляльку-немовля робили при народженні дитини, її укладали в ліжечко поряд із новонародженим, щоб та охороняла сон та здоров’я. У народі вірили, що вона буде берегти дитинку від нечистої сили. Ляльку-наречену дарували дівчатам, аби вона захищала їх від наврочення і підтримувала у житті. Цю гарно одягали і прикрашали, оскільки вона символізувала придане нареченої і привертала багатого кавалера. А  головним призначенням баби-берегині було оберігати достаток сім’ї, тому в середину цієї ляльки вкладали зерно, монети, вовну – це робилось задля збереження домашнього тепла і фінансового достатку.

Назви ляльок-мотанок часто вказують на їх призначення:

-       обрядові (Масляна, Купавка, Коляда),

-       оберегові (Травниця, Берегиня),

-       ігрові (Немовля, Зайчик на пальчик).

Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю, сорочка – три часи: минулий, теперішній і майбутній, головний убір (очіпок, стрічка чи хустка) – зв’язок із небом... Українська лялька тим і унікальна, що вона така ж, яка була тисячі років тому! Лялька-мотанка не випадково не має обличчя, адже вона виникла як сакральна річ: мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. Лялька-мотанка приходить у наш світ у певному образі, наділяється різними символічними значеннями: на щасливу долю, сприяння потаємним бажанням, гармонії людини з природою, на успіх і здоров’я, на добро і злагоду. І обов’язково ці обереги несуть у собі позитивну енергетику.

Лялька-мотанка нині – живий приклад відродження старих традицій у новій інтерпретації. Сьогодні робити мотанку можна з будь-яких натуральних матеріалів: сіна, дерева, соломи, трави, сухого листя, насіння та зерна. Її внутрішній зміст збагачений віками, викоханий в працелюбних руках майстринь. Їхнє тепло пройшло крізь лід і полум’я, розквіт і занепад, залишивши по собі таке мистецтво, як лялька-мотанка – нерозвіяні чари століть.