Вінницьке обласне товариство єврейської мови і культури (керівник Людмила Войтенко) провело черговий захід для єврейської общини м. Бара. Розпочалася зустріч з анонсу книги автора Михайла Бруштейна «Главный секрет евреев» [Бруштейн, М. Главный секрет евреев/ Михаил Бруштейн.– ARI Publishers (напечатано в Израиле), 2014.– 320 с.], наданої Вінницьким благодійним єврейським центром «Хесед-Емуна» (Турбота і віра). Головну ідею книги влучно передає анотація до видання, де зазначається: «Что нам делать, когда человеческие ценности на наших глазах обесцениваются и превращаются в пыль. Когда то, что раньше было табу, становится нормой? Когда тот, кто раньше был братом, становится злейшим врагом? Когда никто и ни в чëм не может быть уверен? Пришло время, наконец, разобраться, как и откуда появился этот абсолютно не реальный к воплощению идеал еврейского народа «Возлюби ближнего как самого себя». Тогда, быть может, нам удастся понять, как остановить это непрерывное скатывание нашей цивилизации в никуда…»

Далі був перегляд документального фільму „Элина Быстрицкая: железная леди” про актрису академічного Малого театру, яка 55 років пропрацювала на сцені, перевтілюючись в художні образи трьох десятків ролей, народну артистку Азербайджанської, Грузинської, Казаської РСР, Російської РФСР, СРСР. Серед громадських відзнак Еліни Бистрицької – диплом «Приз Віри Холодної – сім красунь кіно» у номінації «Найжіночніша» (1998), Національна премія громадського визнання і досягнень жінок Росії „Олімпія” Російської Академії бізнесу і підприємництва (2001), премії „Тріумф” (2002), „Кумир”  (2003), „Зірка Театрала” у номінації „Легенди сцени” (2009), міжнародна премія „Віра і вірність” Фонду Святого Всехвального апостола Андрія Первозванного (2013).  

Еліна Бистрицька народилась 1928 року у Києві в сім’ї військового лікаря-інфекціоніста Авраама Петровича і лікарського кухаря Есфірі Ісааківни. Дитинство майбутньої актриси проходило в Україні. Зростала веселою дитиною, обожнювала копіювати героїв популярних фільмів. Захоплення мала хлоп’ячі – прекрасно грала у більярд. Під час війни навчалась на курсах медсестер в Астрахані, куди евакуювалась сім’я, працювала санітаркою у фронтовому пересувному евакогоспіталі в Сталіно (Донецьку). 13-літня дівчинка часто чула компліменти від поранених солдат і працівників госпіталю, ловила погляди захоплення її красою, але не звертала на це уваги. З 1944 року навчалась у медичному технікумі, там працював драмгурток, де дівчина з превеликим задоволенням грала улюблені ролі. Щоби краще оволодіти драматичним мистецтвом, Еліна записалась до балетного класу. Під батьковим тиском 1947 року вступила на філологічний факультет Ніжинського педінституту ім. М. В. Гоголя, організувала колектив танцю, який невдовзі виграв конкурс, та через рік полишає вуз і вступає до Київського інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, з відзнакою закінчила акторський факультет (1953).

Працювала у Вільнюському російському драматичному театрі (1953-1956), у Московському драматичному театрі ім. О. С. Пушкіна (1956-1958). З 1958 р. у трупі Малого театру в Москві, де її дебютом стала роль у спектаклі «Веер леди Уиндермиер» О. Вайльда (1959). З 1950 року Бистрицька знімається в кіно (досвід зніматися в кіно мала ще в юні роки – у фільмі „Тарас Шевченко”, зйомки якого проходили на Київській кіностудії, актрисі запропонували епізодичну роль). Грала ролі Лєни Алєксєєнко у фільмі «В мирные дни» (1950), Єлізавети Максимівни («Неоконченная повесть», 1955), Аксіньї («Тихий Дон» по Шолохову, 1957-1958), Льолі («Добровольцы», 1958), Ксенії Румянцевої («Всё остаётся людям», 1963) та ін. Фільм „Незаконченная повесть” приніс Еліні Бистрицькій визнання і звання кращої актриси року, після чого її зарахували до складу делегації на Тиждень радянського кіно, що проходив у Парижі. Образ української дівчини Аксіньї у багатосерійному фільмі „Тихий Дон” режисера Сергія Герасимова став кращою кінороллю Бистрицької (акторів затверджував сам автор епопеї Михайло Шолохов). Минуло понад півстоліття – Аксінью грали багато актрис, але жодна з них не змогла наблизитись за рівнем і глибиною акторської майстерності до Еліни Авраамівни. Після показу цього фільму до СРСР надійшов запит на актрису Е. Бистрицьку з самого Голівуду (США), але їй не дозволили, обгрунтовуючи зайнятістю на запланованих зйомках. Ім'я Бистрицької з часом стає легендарним. Англійська королева Маргарет Тетчер була її ідеалом, і актриса змогла відвідати її дім. Останні ролі Бистрицької в кіно – стара єврейка Елеонора в художньому фільмі „Бабин Яр” (2002), княгиня Ольга в історичній кінотрилогії „Сага древних булгар. Сказание Ольги Святой” (2005) і Аліна Станіславівна у детективі „Повернення Мухтара” (2006). Бистрицька знялась у 28-ми фільмах, багато з яких вважаються класикою радянського кіно.

З 1978 року займалась педагогічною діяльністю (має вчене звання професора) у Вищому театральному училищі ім. М. С. Щепкіна, викладала на кафедрі акторської майстерності в „ГИТИСе имени А. В. Луначарского”. У 1998 р. працювала у Московському драматичному театрі ім. М. Єрмолової. З 2010 року співпрацює з Державним академічним російським народним ансамблем «Росія» ім. Л. Зикіної. 17 років очолювала Федерацію художньої гімнастики СРСР, була учасником Антисіоністського комітету радянської громадськості, почесним президентом Федерації більярду. Засновниця і президент Благочинного фонду підтримки культури і мистецтва, професор і академік декількох академій (наприклад, Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії), віце-президент Міжнародного фонду охорони здоров’я матері і дитини. Актриса написала книгу «Встречи под звездой надежды». Її творчості присвячені документальні фільми «Элина Быстрицкая. Портрет одной весны» (1987) и «Элина Быстрицкая. Звезда эпохи» (2013).

Насамкінець члени єврейської общини переглянули і вибрали привезені бібліотекою книги для домашнього читання і підвели підсумки по проекту «Собираем осколки памяти», про який ми повідомляли на нашому сайті у новині за 12 серпня 2016 р. Від Барської общини у Вінниці був наданий архів сім'ї Куперштейнів. Світлини зібраних документів можна переглянути у соціальній мережі «Фейсбук». Усі зібрані в рамках проекту матеріали будуть представлені в ізраїльському Національному меморіалі Катастрофи (Голокосту) і Героїзму «Яд ва-Шéм» в Єрусалимі на Горі Пам'яті [ https://ru.wikipedia.org/wiki/Яд_ва-Шем ]. Меморіал заснований 1953 року за рішенням Кнесета з метою увіковічнення пам'яті про євреїв-жертв нацизму в 1933-1945 рр. і про зруйновані єврейські общини. Завдяки проявленій активній участі вінничан, дієвим напрацюванням Музею єврейської культури у Вінниці проект планують продовжити в часі. Ще багато потрібно відновити прізвищ загиблих євреїв, жертв Голокосту, учасників війни.