«Бібліотека на колесах» обласного товариства єврейської мови і культури в особі його голови Людмили Войтенко під патронатом Вінницького єврейського благочинного центру «Хесед Емуна» (Турбота і Віра) провела черговий захід для єврейської спільноти в стінах районної бібліотеки. Поруч із наданням у користування представникам спільноти цікавих книг відбулась презентація нового проекту та перегляд документального фільму.

Анонсувався проект реєстрації і збереження особистих речей, які відносяться до періоду Холокосту (від передвоєнного часу і до днів визволення), що має назву «Собираем осколки памяти». Такими речами можуть бути листи, документи (свідоцтва про народження, про реєстрацію шлюбу, документи з гетто та ін.), щоденники, записники, світлини, мемуари та спогади, покази свідків, імена, художні твори (що описують життя в гетто та в період окупації), особисті речі (годинник, пенсне, тростина та ін.) – усе це має величезну цінність.

14 вересня цього року у Вінниці в музеї історії Голокосту відбудеться зустріч, в ході якої реєструватимуться та оцифровуватимуться особисті речі з періоду Голокосту. Будуть організовані транспортні перевезення представників єврейських спільнот області на цю зустріч.

Чимало хто зберігає важливі свідоцтва про минуле окремих людей, сімей і цілих спільнот. З плином часу речі старішають, губляться, зникають назавжди. Тому організатори проекту звертаються до людей, які пережили Голокост, і членів їх родин із закликом-проханням взяти участь у проекті збереження цих крупинок пам'яті. Співробітники меморіального комплексу «Яд Вашем» [ www.yadvashem.org.il ] створять копії наданих документів з метою реєстрації і збереження для прийдешніх поколінь. Копії документів тих років, супроводжувані особистою історією людини, що передала їх до «Яд Вашем», відіграють важливу роль в увіковічненні доль тих євреїв, які жили в часи Голокосту, та збереженні пам'яті про Голокост в ім'я нащадків. У меморіальному комплексі «Яд Вашем» створені всі умови для того, щоб зібрані матеріали стали доступними для дослідників Голокосту, кураторів виставок, педпрацівників, учнів та студентів, іншого загалу людей та сприяли вивченню історії єврейського народу періоду Голокосту і життя єврейських спільнот у передвоєнні роки.  

Інша частина заходу «Бібліотеки на колесах» стосувалася перегляду фільму про Леоніда Осиповича Утьосова (справжнє ім'я Лазар Іосифович Вайсбейн) (1895-1982) – визначного естрадного співака, актора театру і кіно. Він народився в Одесі у багатодітній єврейській сім'ї. Батько, Іосиф Калманович, був дрібним комерсантом, мати, Малка Мойсеївна (у дівоцтві Граник). Навчався Утьосов в Одеському комерційному училищі Файга, але був відчислений за те, що вимастив крейдою і чорнилом одяг учителя Закону Божого. Після нетривалої роботи гімнастом у бродячому цирку повернувся до Одеси. У 1912 р. влаштувався у Кременчузький театр мініатюр, обрав собі сценічний псевдонім. Грав в одеській трупі К. Г. Розанова (Великий і Малий Рішельєвські театри), Херсонському театрі мініатюр, пересувному театрі мініатюр «Мозаїка». У 1917 р. посів 1-е місце на конкурсі куплетистів у Гомелі та організував у Москві невеликий оркестр, з яким виступав у саду «Ермітаж». 1919 року відбувся кінематографічний дебют Утьосова у фільмі «Лейтенант Шмідт – борець за свободу». У 1921-28 рр. грав у Театрі революційної сатири (Москва), Театрі музичної комедії, Палас-театрі, Вільному театр (Ленінград), театрі «Маріне» (Рига).

1928 року після поїздки до Парижу, де вперше почув професійний джаз, зібрав музикантів і підготував джазову програму. 8 березня 1929 р. на сцені Малого оперного театру в Ленінграді дебютував театралізований джаз Леоніда Утьосова. Це був новий для естради того часу жанр. Утьосов поєднував дирижування з конферансом, танцями, співами, грою на скрипці, читанням поезій, розігрувались різноманітні сценки між музикантами і дирижером. Утьосов був ніби людиною-оркестром, він не вписувався в рамки лише одного жанру. На початку 30-х років поет-пісняр В. Лєбєдєв-Кумач на прохання Утьосова написав нові тексти для пісень „Подруженьки” і „Мурка”, які увійшли до репертуару співака. Програма оркестру «Джаз на повороті» (1930 р.) складалась з оркестрових фантазій на теми народних пісень, написаних І. О. Дунаєвським,– російської, української, єврейської і радянської. В подальшому Утьосов виконував джазові інтерпретації мелодій народів СРСР, пояснюючи: «Якщо в американського джазу негритянський фольклор, то чому в нас не може бути грузинського, вірменського чи українського?». 1934 року на екрани кінотеатрів вийшов фільм Г. Алєксандрова «Веселые ребята» (це була перша радянська музична комедія), де знімався оркестр Утьосова. Загальний настрій картини визначили пісні Дунаєвського на вірші Лєбєдєва-Кумача: «Сердце, тебе не хочется покоя» і «Марш веселых ребят» у виконанні Леоніда Утьосова в ролі веселого пастуха, які набули великої популярності. Конгресс миру і дружби СРСР, що проходив у Лондоні 1937 року, завершувався саме під "Марш веселых ребят", фільм також демонструвався на Венеціанському фестивалі. З 1936 року у виступах оркестру приймала участь Едіт Утьосова (дочка співака), актриса театру ім. Вахтангова.

Початок війни застає Утьосова під час репетиції в Москві. Оркестр за короткий час створює першу воєнну програму «Бей врага!». За перший рік війни оркестр провів понад 200 концертів на заводах, кораблях, у діючій армії на Калінінському фронті. В червні 1942 р. Утьосову присвоєне звання заслуженого артиста РРФСР, а в 1965 р. – звання народного артиста СРСР. Він став першим артистом естради, удостоєним цього звання. В останні 16 років життя Утьосов написав книгу «Спасибо, сердце!», керував оркестром, багато знімався на телебаченні, але практично не виходив на сцену. У грудні 1981 року відбувся останній виступ Утьосова, його серце зупинилось 9 березня 1982 року в Москві.

Як естрадний артист, він володів широким діапазоном можливостей: грав на скрипці і гітарі, дирижував, співав, танцював, міг бути конферансьє, клоуном, жонглером і акробатом, читав поезію і гумористичні оповідання, разігрував комічні сценки, мав унікальну здібність моментально переключатися з однієї сценічної форми роботи на іншу. В цілому репертуар митця нараховує біля 700 пісень, різноманітний за жанром і змістом: тут і гумор, і героїка, і фронтові пісні, і міський романс, і громадянська лірика, і різноманітний фольклор, у тому числі «одеський» і блатний. Утьосов був носієм самобутньої одеської традиції: яскравість актора і виконавця пісень породжувалась не тільки  його природним даром, але й національними коренями і місцем народження – космополітичною, вільною портовою Одесою. Значний відсоток єврейського населення Одеси відіграв помітну роль у створенні самобутньої культури міста зі своєрідним гумористичним стилем, іронічністю, насмішкуватістю, недовірливістю, та разом з тим співчутливим відношенням і доброзичливістю. Властивий Утьосову специфічний одеський гумор втілювався на «одесском языке» – особливому діалекті, сформованому на грунті російської і української лексики і, звичайно, наскрізь пронизаному зворотами з мови ідиш, її інтонаціями, фразеологією, метафоричністю, емоційною експресією, прихованою риторикою. Хоч Утьосов більшу частину свого життя прожив у Ленінграді і Москві, але у мовленні та співі залишались ота одеська манера розмови, інтонації й вимови. 

Ним написані автобіографічні книги спогадів, сповнених гумором та печалем, мудрістю і надією, а головне – любов’ю до життя, сцени і людей. Це «Записки актёра» (Москва, 1939), «С песней по жизни» (Москва, 1961), «Моя Одесса» (Москва, 1964), «Спасибо, сердце! Воспоминания, встречи, раздумья» (Москва, 1976), а також збірка поезій «Прости-прощай, Одесса-мама!» (Москва, 2003). У передмові до першої книги «Записки актёра» Ісаак Бабель влучно змалював образ Леоніда Осиповича: «Сценическое создание Утёсова – великолепный, заряженный электричеством парень и опьянённый жизнью, всегда готовый к движению сердца и бурной борьбе со злом»