Чи знаєш ти, світе, Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно Моєму народу болить!

(Борис Олійник)

Масовий захід на тему «Чорнобильська трагедія: мовою фактів» проводився з аудиторією учнів 5-го та 10-го класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 3 м. Бара за участю педагога Наталії Кучерук. Вели урок-застереження бібліотекарі читального залу Наталія Балцун та Юлія Котик, які презентували книжкову виставку з розділами «Чорнобиль в художній літературі», «Чорнобиль в інтернет-мережі», «Гіркий полин Подільського краю», демонстрували відео сюжету-реконструкції подій аварії на ЧАЕС, в ході перегляду презентації розповідали про наслідки жахливого лиха, початок якого бере свій відлік з ночі на 26 квітня 1986 року. На землі українського Полісся, майже в центрі Європи, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою у світі техногенною і екологічною катастрофою. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдав шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки цієї трагедії відчуватимуть на собі і майбутні покоління.

У приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Першими відчули поштовх вибуху з велетенським полум’ям у вигляді ядерного гриба з радіаційним опроміненням мешканці молодого містечка Прип’яті та навколишніх сіл. Районний центр Київської області Чорнобиль дав назву цій потужній атомній електростанції, будівництво якої розпочалося у 1971 році. На момент аварії працювали вже 4 енергоблоки, добудовували шостий, а п’ятий збиралися запускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі. Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної атомної станції, що пішли у саме пекло смертельної радіації. На сьогодні жодного з тієї півсотні пожежників немає в живих. Якби вони тоді не зупинили вогонь, вибухнули б ще 3 енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна воронка, загинуло б на цій території все живе, а радіаційною і небезпечною для життя зоною була б уся Європа.

На рятування ситуації прийшли не лише пожежники, а й ліквідатори аварії, водії, льотчики гелікоптерів, з яких скидали пісок, медики, інші спеціалісти, шахтарі, що під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу, будівельники захисної споруди «Укриття», яка заховала залишки реактора. Вкрай небезпечною була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці-солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, після чого їх відправляли додому (ці хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії). Загалом у ліквідації аварії брали участь біля півмільйона осіб.    

На жаль, з ліквідацією аварії на атомній електростанції заподіяна біда для України не зникла. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Вже через дві доби після аварії рівень радіації у місті Прип’ять перевищував норму для населеного пункту у понад 115 тисяч разів. Непридатною для життя було визнано Чорнобильську 30-кілометрову зону відчуження з площею 2044 квадратних кілометри. Щоб урятувати людей з ураженої зони, їх тисячами автобусів евакуйовували з рідних домівок до інших регіонів України, поселяючи у санаторіях, таборах, лікарнях.

Вінницька поетеса і громадська діячка Ніна Гнатюк ділиться своїми враженнями: «Я бачила ту землю квітучою і багатою. Мені довелося побувати там і після того, коли серцевина древнього Полісся стала зоною. 24 серпня 1997 року нас повезла туди Ліна Костенко. Ніколи не забуду горілий рудий ліс. Обпалені комини хат. Мертві дороги. Виламано вікна і двері, розграблено все, що можна було вивезти і винести. Де-не-де тепліє іскорка життя – то самосели повернулися в зону, щоб доживати тут гіркий вік. Вони забуті всіма на світі. Залишені наодинці зі своїми проблемами… Саме до таких людей їздить Ліна Костенко з членами наукової експедиції, щоб досліджувати культуру цього древнього краю, збирати у спалених поруйнованих селах матеріали для музею».

Після ліквідації аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну ситуацію. Але в жовтні 1986 р. після робіт по спорудженню саркофага перший та другий енергоблоки були введені в дію, а в грудні 1987 р. відновлена робота третього. Однак у 1991 р. на другому енергоблоці спалахнула пожежа. 15 грудня 2000 р. був назавжди зупинений останній реактор станції і вона припинила своє існування. Побудований над четвертим енергоблоком саркофаг поступово руйнується. За офіційними даними там знаходиться 95 % радіоактивних речовин від тієї кількості, що вийшла під час аварії. Сьогодні йдеться про будівництво арки, яка накриє об’єкт «Укриття».

Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях. Проте Чорнобильська трагедія ось уже 30 років жорстоко нагадує нам про те, що люди ще не зовсім освоїли могутню енергію мирного атома. Пам’ятники, монументи, стели, каплиці, розкидані в різних куточках України, стоятимуть на сторожі часу, нагадуючи про ту страшну квітневу ніч. Врятований світ став найкращим пам’ятником тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. В пам’ять про померлих при катастрофі і від радіоактивного опромінення в ім’я здоров’я тих, хто вижив, з благословення Митрополита Київського Володимира іконописцем Владиславом Горецьким була написана ікона «Чорнобильський Спас» – її унікальність в тому, що вперше в православ’ї на іконі поруч з образами святих зображено звичайних людей сучасності. Пам’ятаймо про тих героїв і робімо усе, щоб ніколи в людській історії не повторився Чорнобиль.