Активна відвідувачка нашої бібліотеки, учасниця клубу за інтересами „Подільські оденьки” Лариса Нечитовська подарувала бібліотеці нещодавно видану другу збірку своїх літературних творів:

[Нечитовська, Л. Ах, судьба моя, судьба...: поэт. сб., избранное/ Лариса Нечитовская.– Бар, 2016.– 88 с.: портр., автограф]. Збірка містить 11 розділів: „Моя судьба”, „Времена года. Весна. Лето. Осень. Зима”, „Родной мой край”, „Жизнь – как она есть”, „Моим родным посвящаю”, „Страничка для детей”, „Юморески”, „Де щастя моє...”, „Истории из жизни”, „Говорят дети. О детях”, „Анекдоти з життя”. (Попередня збірка „Алые гроздья рябины” вийшла двома роками раніше). Літературний доробок авторки налічує понад 300 ліричних поезій, гуморесок, спостережених життєвих історій, підслуханих анекдотів.

Вашій увазі пропонуємо добірку творів малого жанру з розділів „Говорят дети. О детях”, „Анекдоти з життя” збірки „Ах, судьба моя, судьба”:

Маленький сынишка спрашивает у отца:

– Пап, а почему у хоккеистов такие длинные трусы, а у футболистов короткие?

– Потому, сынок, что в хоккей играют настоящие мужчины.

У Вовочки спрашивают, знает ли он, как называют людей, которые не едят мяса? Не задумываясь, Вовочка отвечает: „Пенсионеры…”

Дети – это цветы жизни. Собрал букетик, подари бабушке.

Сын (6 лет) спрашивает у отца:

– Папа, а что такое деньги?

Отец мечтательно:

– О, сынок, деньги – это машина, рестораны, коньяк, красивые женщины…

Сын говорит:

– А когда нет денег?

Отец разочаровано:

– Тогда трамвай, чай и твоя мама!

Чоловік зробив замовлення в ресторані.

Сидить годину. Чекає другу. Нарешті приходить офіціант.

– Ось ваша кава. Бразильська.

– А-а-а! Тепер зрозуміло, де ви так довго були.

– Любий, це правда, що я тобі дана Богом?

– Так, рідна, тільки не знаю, за які гріхи.

Дружина чоловіку:

– Що це взяти на пляж таке, щоб на мене зразу звернули увагу?

Чоловік:

– Лижі візьми!

– Лікарю, мені вісімдесят років, а я ще й досі бігаю за жінками.

– Так це ж дуже добре!

– Так! Але я не пам’ятаю – навіщо?

Любила баба з дідом бавитись у схованки. Ранком баба ховала самогон, а якщо дід увечері знаходив, то ховалась баба.

В аптеку заходить чоловік і щось так тихенько шепоче на вухо аптекарю. Аптекар на всю кімнату:

– Які ще захисні заходи? Тут аптека, а не міністерство оборони.