Активна відвідувачка нашої бібліотеки, учасниця клубу за інтересами „Подільські оденьки” Лариса Нечитовська подарувала бібліотеці нещодавно видану другу збірку своїх літературних творів:
[Нечитовська, Л. Ах, судьба моя, судьба...: поэт. сб., избранное/ Лариса Нечитовская.– Бар, 2016.– 88 с.: портр., автограф]. Збірка містить 11 розділів: „Моя судьба”, „Времена года. Весна. Лето. Осень. Зима”, „Родной мой край”, „Жизнь – как она есть”, „Моим родным посвящаю”, „Страничка для детей”, „Юморески”, „Де щастя моє...”, „Истории из жизни”, „Говорят дети. О детях”, „Анекдоти з життя”. (Попередня збірка „Алые гроздья рябины” вийшла двома роками раніше). Літературний доробок авторки налічує понад 300 ліричних поезій, гуморесок, спостережених життєвих історій, підслуханих анекдотів.
Вашій увазі пропонуємо добірку творів малого жанру з розділів „Говорят дети. О детях”, „Анекдоти з життя” збірки „Ах, судьба моя, судьба”:
Маленький сынишка спрашивает у отца:
– Пап, а почему у хоккеистов такие длинные трусы, а у футболистов короткие?
– Потому, сынок, что в хоккей играют настоящие мужчины.
У Вовочки спрашивают, знает ли он, как называют людей, которые не едят мяса? Не задумываясь, Вовочка отвечает: „Пенсионеры…”
Дети – это цветы жизни. Собрал букетик, подари бабушке.
Сын (6 лет) спрашивает у отца:
– Папа, а что такое деньги?
Отец мечтательно:
– О, сынок, деньги – это машина, рестораны, коньяк, красивые женщины…
Сын говорит:
– А когда нет денег?
Отец разочаровано:
– Тогда трамвай, чай и твоя мама!
Чоловік зробив замовлення в ресторані.
Сидить годину. Чекає другу. Нарешті приходить офіціант.
– Ось ваша кава. Бразильська.
– А-а-а! Тепер зрозуміло, де ви так довго були.
– Любий, це правда, що я тобі дана Богом?
– Так, рідна, тільки не знаю, за які гріхи.
Дружина чоловіку:
– Що це взяти на пляж таке, щоб на мене зразу звернули увагу?
Чоловік:
– Лижі візьми!
– Лікарю, мені вісімдесят років, а я ще й досі бігаю за жінками.
– Так це ж дуже добре!
– Так! Але я не пам’ятаю – навіщо?
Любила баба з дідом бавитись у схованки. Ранком баба ховала самогон, а якщо дід увечері знаходив, то ховалась баба.
В аптеку заходить чоловік і щось так тихенько шепоче на вухо аптекарю. Аптекар на всю кімнату:
– Які ще захисні заходи? Тут аптека, а не міністерство оборони.
|