На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
24 травня - день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія
День вишиванки
День матері
усi оголошення

Головна / Новини

Новини
04.03.2016 Подарунок бібліотеці від ветерана війни до річниці з дня народження Т.Г.Шевченка

            Раритетні видання районній бібліотеці подарував 92-річний барчанин Леонід Павлович Шклярук, у чиєму життєвому літописі є сторінки, позначені і кістлявою рукою голодомору, і пекельним полум’ям Великої Вітчизняної. Дорогими серцю ветерана є медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», орден Вітчизняної війни ІІ ст. і орден «За мужність», наручний годинник з викарбуваним дарчим написом від міністра оборони. З 1958 р. очолював Барське лісництво, 6 скликань був депутатом міської ради, займався громадською діяльністю. Сьогодні усім серцем уболіває за патріотичне виховання сучасної молоді, з болем переживає військові дії на сході України, які провокує Російська Федерація.

До річниці з дня народження Великого Кобзаря Леонід Павлович з власної бібліотеки дає нашим читачам можливість скористатися унікальними виданнями:

Шевченко, Т. Кобзар: поезії/ Тарас Шевченко; передм. акад. Олександра Корнійчука.– Київ: Держлітвидав України, 1947.– 398 с.: портр.;

Заря: памяти Шевченко (1814-1914): [еженедел. журнал; изд. Т-ва И. Д. Сытина, Москва].– 1914.– 23 февр. (№ 8, год ІІ).– 16 с.: цв. ил.

Особливу бібліографічну цінність має для нас приурочений столітньому „ювілею” Т. Шевченка номер журналу з кольоровими ілюстраціями „Заря”, що побачив світ ще 102 роки тому у Москві. На сторінках часопису ви знайдете малюнок художника О. П. Апсіта до поеми „Катерина” Шевченка, поезії Кобзаря „В крепости”, „Огни горят”, „Н. Я. Макарову” у перекладі   поета А. І. Бєлоусова, статтю В. Єрмілова з ілюстраціями автопортретів і картини „Хата над могилою” Т. Г. Шевченка. Також є вірші-присвяти світлій пам’яті Кобзаря Любові Столиці, Ади Чумаченко, Георгія Вяткіна з фото плеяди його друзів, як і посмертної маски Кобзаря. Мистецький талант Шевченка відображають його картини і малюнки „Портрет Маєвської”, „Малоросійська хата”, „Капличка”, „Почаївська лавра”, „Піднесення в Чигирині в 1649 році гетьману Богдану Хмельницькому дарів від султана, польського короля і царя Олексія Михайловича”, „Вигляд лаври. Розп’яття”, „Пейзаж”. Цікавою є стаття М. Степаненка „Тарасова бáтьківщина” зі світлинами вигляду вулиці с. Кирилівки, де жив поет, та первісного вигляду могили Шевченка, малюнками „Т. Г. Шевченко в домовині”, „Батько Т. Г. Шевченка”, нотами на музику Б. Підгорецького до поезії „Минають дні”.

Окремо хотілося б зосередити увагу на статті І. Бєлоусова „Жива невеста Шевченко!” з портретом Ликери Полусмак. Ця жінка була кріпачкою дворянина, молодою переїхала до Петербурга, де стала покоївкою. До ролі дружини геніального поета вона не була готова, до Шевченкових по­чуттів ставилася досить легковажно, дозволяла собі поза­очі попліткувати, насміхатися (Він і старий, і, здається, скупий, так неохота йти за його”). Приваблювало хіба те, що пан, відомий чоловік, мабуть, багатий, приятельки заздритимуть. Шевченко ж полюбив дівчину всім серцем і на засте­реження друзів не зважав. У його листі до брата Варфоломія знаходимо такі рядки: Будуще подруже моє Ликерія – крепачка, сирота, така сама най­мичка, як і Харита, тільки розумніша від неї, письменна і по-московському не говорить. Вона землячка наша, з-під Ніжина. Тутешні земляки і землячки наші, а надто панночки, як почули, що мені Біг таке добро послав, то ще трошки подурнішали. Голосять: Не до пари, не до пари!” Нехай їм здається, що не до пари, а я добре знаю, що до пари...”.

Т. Шевченко найняв Ликері окрему кімнату, справив гарний посаг. Ось-ось мало бути одруження, та зненацька наречені порвали між собою стосунки. Про причину їхнього розриву достеменно не відомо. Про це Шевченко не розповідав нікому, і Ликера, на диво, мовчала. Кажуть, що довідавшись про наглу смерть Тараса Григоровича незабаром після їхнього розриву, дівчина топилася в Неві, її врятували, вона довго хворіла. Пізніше  вийшла заміж за перукаря, але шлюб виявився невдалим: чоловік пиячив, бив. Коли сини і дочки виросли, залишила Петербург і оселилася в Каневі. Жила тихо, працювала багато, знімала кутки в чужих людей, а мрія про свою хату і кімнату” не здійснилася. Старші канівчани згадували смачні пиріжки, якими частувала Ликера в березні у пам'ять про Т. Шевченка. Цілий рік відкладала копійки, щоб гідно пом'янути Тараса панахиду замовляла дорогу, з півчими, хоругвами, хресним ходом. Сама йшла позаду тихо, у своїй довгій і чорній сукні, яку носила в свято і будні. Похованою хотіла бути біля могили Шевченка, для цього купила клаптик землі під горою, у ногах Тараса. Постарілій Ликері допомагали канівці, підтримували українські письменники. Останні роки життя доживала в богадільні. Над ліжком повісила портрет Шевченка, прикрасила рушником з червоними півнями, таким, який вишивала колись на весілля з Тарасом. Перед смертю просила покласти цей рушник у домовину. Її не стало 1917 р.

           І на завершення хотілося б наголосити на багатогранному творчому обдару­ванні Шевченка як співака, художника, скульптора, прозаїка, драматурга, публіциста, літературного критика. Але найвищий дар – поетичний – відтіснив на другий план кожен із цих талантів і водночас збагатився ними: його поезія навдивовижу мелодійна, пісенна, збагачена епічним струменем, уміло передає кольори й світлотіні, а реальність світу постає ніби намальована словом, і разом з тим наснажена публіцистичним запалом. Шевченків „Кобзар” залишається головною настільною книгою у житті кожного свідомого українця.

<< повернутися Кiлькiсть переглядiв(1324)