На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
24 травня - день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія
День вишиванки
День матері
усi оголошення

Головна / Новини

Новини
25.02.2016 Літературна година-декламація до ювілею Лесі Українки

          У читальному залі бібліотеки відбулась літературна година-декламація „Співачка досвітніх огнів” до 145-річчя з дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) (25.02.1871, м. Новоград-Волинський – 01.08.1913, м. Сурамі (Грузія), похована у Києві на Байковому кладовищі) – людини виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, чий талант виявився у багатьох різновидах літературної праці: поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публитистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці. З’явившись на рубежі двох століть, її творчість стала вершиною української літератури. 

Декламації поезій передувала розповідь бібліотекаря абонементу Світлани Сафонової про Лесине виховання в інтелігентній родині (мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч, брат матері Михайло Драгоманов – науковець, культуролог, етнограф), про перші її дебютні вірші „Конвалія” і „Сафо” у львівському журналі „Зоря” та прижиттєві поетичні збірки, про незвичайного обширу самоосвіту – Леся самотужки вивчила 9 мов, оволоділа знаннями з історії та міфології Сходу, української та світової літератури, мистецтвом живопису та гри на фортепіано, про боротьбу з підступною хворобою туберкульозу кісток, лікувати яку змушена була у Криму, Болгарії, Італії, Єгипті, про роль у її житті Сергія Мержинського та Климента Квітки...

Біографічна розповідь була підкріплена переглядом документального фільму „Я на гору круту крем’яную буду камінь важкий піднімать...” та ознайомленням з виставкою-персоналією у читальному залі „Я житиму сльозою серед співів...” з розділом „Поділля в житті Лесі Українки”. Лесю Українку поєднували з Вінниччиною життєві та творчі зв’язки. У м. Могилів-Подільський мешкала її сестра Ісидора, яка разом з чоловіком Юрієм Борисовим викладала на педагогічних курсах. Поетеса кілька разів гостювала у них, пізніше тут проживала й мати Лесі Українки Олена Пчілка та її сестра Ольга. Під час короткочаних гостювань на Поділлі поетеса занотовувала враження від мальовничої природи, записувала зразки народнопісенної творчості. Її перу належить крилатий вислів про наш край: „Красо України, Подолля...”. Поезію з такою назвою з циклу „Подорож до моря” Леся написала в 17 років (1888) під час першої поїздки на лікування до Одеси, коли тяжка хвороба гнала її, як з «дерева відірваний листок», з рідної Волині в теплі краї.

Краєзнавець Микола Йолтуховський висвітлив цікавий матеріал про перебування членів родини Косачів на Поділлі – у м. Барі, с. Верхівці, м. Могилеві-Подільському. Продемонстрував фото 1919 р. із зображенням біля барчанки Ірини Краузе племінниці Лесі Українки Ольги (Олесі), дочки її наймолодшої сестри Ізідори Борисової на вул. Гончарній у Барі, неподалік будинку № 4, де зупинялася сім’я Косачів. З цією сім’єю зустрічався випускник Барського реального училища Юрій Делімарський, в подальшому академік, відомий дослідник у галузі хімії. Потім родичі Лесі Українки перебралися до Могилева-Подільського, де проживали до 1924 р. Олена Пчілка та її невістка О. Є. Судовщикова (Грицько Григоренко) брали активну участь у культурному житті цього міста,  створили самодіяльний театр, писали для нього п’єси.

У 30-х роках члени родини Косачів були піддані репресіям тоталітарного режиму. Чоловік сестри Ольги Михайло Кривинюк першим зазнає сталінських катівень як нібито учасник придуманої СВУ (Спілки визволення України). Слідом за чоловіком Ольги у 1931 р. відправився і чоловік Ізідори Юрій Борисов, за своє офіцерство у царській армії, а потім службу в армії УНР. Повторно заарештований у 1938 р., він гине при нез’ясованих обставинах у 1941 р., коли табори евакуюватимуть на Схід. На початку 1933-го органи безпеки затримали й чоловіка Лесі Українки, юриста і фольклориста Климента Квітку. А у 1937 р. Ізідору Косач-Борисову звинуватили у шпигунстві та поширенні контрреволюційних чуток за доносом „колеги” з Лісотехнічного інституту, після чого тендітну, хворобливу Ізідору за рішенням трійки НКВС вислали в Онезьк на лісоповал. Наприкінці горезвісних 30-х років, коли родичі Лесі Українки знемагали у сталінських таборах як вороги народу, зі шкільних програм були вилучені її безсмертні твори.

У декламувальній частині заходу поезію Лесі Українки читали напам’ять учні загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 4 м. Бара Вікторія Балабан, Денис Сенцов, Максим Приходько, Дарія Скворцова, Вікторія Гуршал, Марія Качур, Катерина Клибус, Петро Шмигельський, Вадим Довбиус та інші вихованці учителя-філолога Алли Радзіх, а потім було зроблено колективне фото учасників. 

 

<< повернутися Кiлькiсть переглядiв(1130)