Подружжя Олени та Андрія Тараненків, які покинули минулого року Донецьк і зараз проживають у Вінниці, презентували у читальному залі видання „Донбас – арена війни”:

[Донбас – арена війни/ Упорядкув. і передм. О. Тараненко; фото А. Манухіна.– Вінниця: ФОП Т. П. Барановська, 2015.– 158 с.: іл., автограф.– укр., рос.].

Упорядник видання Олена Тараненко працює завідувачем кафедри журналістики Донецького національного університету, який було евакуйовано до Вінниці у зв’язку зі збройним захопленням університету у Донецьку у вересні 2014 року бойовиками ДНР. Переважно усі автори текстів своєрідних життєвих історій, аналітичних роздумів, публіцистичних есеїв та філософських міркувань стосовно ситуації на буремному Донбасі в 2014-2015 роках мають відношення до цього вишу (його викладачі, студенти, випускники).

Видання книги здійснено в рамках інформаційної кампанії „Почути – зрозуміти – порозумітися”, яка проводиться Вінницькою ГО „Інформаційно-просвітницький центр «ВІСЬ»” в рамках міжнародного проекту „Сприяння плюралізму та діалогу в українському суспільстві”, що реалізується Фондом Східна Європа за підтримки ChildFund Deutschland e.V. та Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини. Серед авторів 50-ти історій є відомі письменники, поети, митці, журналісти, а також ті, хто написав вперше, і саме для цієї збірки. Кафедра журналістики ДонНУ і раніше співпрацювала з Інформаційно-просвітницьким центром „ВІСЬ” в ініціативі „Діалоги порозуміння” у проекті Міжнародного благодійного фонду „Український жіночий фонд”, внаслідок чого нещодавно з’явилась збірка публіцистики „Історії несепаратисток”. Примірники цієї книги вже роздані, але можна знайти електронну версію в Інтернеті.

Сьогодні дуже важливим є ведення діалогу між Донбасом та Україною поза його межами, між вимушено переміщеними особами та мешканцями українських населених пунктів, що дали їм прихисток, між донбасівцями, які покинули захоплену бойовиками територію та які залишились бути там. Не повинно бути ідеологічного розділення України на Схід і Захід, що мало місце в українській політиці у попередні роки.  Олена та Андрій Тараненки розповіли про свій вимушений переїзд із Донецька, про те, яким гарним було українське місто-мільйонник Донецьк з його розвинутою інфраструктурою та найкращим стадіоном Східної Європи „Донбас-Арена” та про зміни після його збройного захоплення, нищення житлових будівель, аеропорту, підприємств, плюндрування символів державних герба і прапора, скинення з фасаду „філологічного” корпусу нацуніверситету великого барельєфу Василя Стуса... Так Донбас став ареною війни, ніби абсурдною цирковою ареною з гладіаторськими боями та пролитою кров’ю, містом із загубленими людськими життями, понівеченими долями, втраченими домівками. А тим часом мало хто знає про Донецький євромайдан, що збирав до 10 тис. патріотів України: тоді у сутичках багатьох мирних демонстрантів було покалічено, один юнак загинув. На ворожі викрики „Вон из Донбасса!” протиставляли своє: „Ми це місто надто сильно любили, щоб звідси піти”. Потім було захоплення 5 липня Донецька проросійськими бойовиками, найстрашніші його обстріли у серпні 2014-го та січні 2015-го. Страх, лють і ненависть, смерть... Чому це сталося і що треба робити, щоб ніде в Україні не допустити повторення подібного.

Книга є важкою для читання, та й писати її було непросто. Був такий випадок, коли одній вінницькій бабусі через співпереживання з героями творів викликали швидку допомогу – їй стало зле з причини, що за один вечір пропустила крізь серце майже всі вміщені на сторінках книги історії. Тараненки подарували видання районній і сільським бібліотекам та запросили присутніх на презентації приєднуватися до групи „Почути – Зрозуміти – Порозумітись” на Фейсбук аби продовжити там обговорення книги вже після її прочитання.