До Всесвітнього дня поезії бібліотека організувала захід бенефісу любителів поезії „Мені болить – тому читаю вірші”.

Після ознайомлення з книжковою виставкою „Поезія – музика серця” (на ній була представлена і українська народна обрядова поезія, і поезія української класики у персоналіях Лесі Українки, Т. Шевченка, і новітня поезія цьогорічних ювілярів М. Рильського, Л. Костенко, В. Симоненка, і окремий розділ „Поетичними рядками поетів Барського краю” зі збірками земляків Галини Войналович, Ірини Зелененької, Олени Маніти, Василя Пастушини та „Антологією поетів Вінниччини за 100 років” упорядника А. Подолинного) звернулися до історії появи дня поезії.

Відзначати Всесвітній день поезії 21 березня було вирішено у 1999 р. на ХХХ сесії генеральної конференції ЮНЕСКО. Уперше це свято поезії відзначалося у Парижі, де й знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО. Сучасне мистецтво поезії стає відкритим людям завдяки видавцям чудових книг, через які вона й доноситься до читача, обговорюється в літературних клубах, і як тут не згадати ламартінівський афоризм „Поезія – це найвеличніша форма, в яку може втілитися людська думка”.

На бенефісі любителів поезії активну участь засвідчили місцеві поети Олена Маніта (звучали її злободенні вірші „Клоунада у Верховній Раді”, „Послання Путіну” (Не хліб ти сієш – кулі й бомби)), Лариса Нечитовська (запропонувала увазі присутніх поезію „Донбасс в огне” про війну, руїни й пожежі на Сході України, де з „Градів” стріляють звірі-вороги навіть у мирний люд, але Україну не здолати і пам’ять про наших Героїв житиме у віках), Лариса Токарчук з анонсуванням своєї першої поетичної збірки „Барви веселки” (2015) та вірша „Стоїть Шевченко на горі”, де події сучасних військових зіткнень пов’язано з творчістю Кобзаря, Олена Криклива (поезія „Коли закінчиться війна” про події на Сході України, якими такою дорогою ціною платимо за незалежність і свободу, щоб нести добро світом). Олена Савінкова звернула увагу на день визволення м. Бара від німецько-фашистських загарбників (25 березня), прочитавши вірш-присвяту барчанину Євгенію Головінцову – визволителю нашого міста, колишньому директору Барського машинобудівного заводу, провівши паралелі з сучасними тривожними подіями, коли земля напоєна людською кров’ю.

Бібліотекар районної бібліотеки для дітей Сергій Мірчук порадував декламацією поезії „На вулиці мрячно і тихо”, розповів про гуртування активної Барської молоді навколо інтернет-спільноти „Типовий Бар”, завдяки якій студентство організовує для себе змістовне                дозвілля – кавер-квартирники, літературно-музичні вечори, де практикується авторське виконання відомих пісень. Як свідчення цього Сергій подарував присутнім музичний номер – виконав ліричну пісню „Ой чий то кінь стоїть” у супроводі гри на гітарі.

Кореспондент районної газети „Подільський край” Людмила Мартишева прочитала поезію „У розпачі кричить моя душа” з промовистими рядками „Градами керує сатана, що заховався за стінами Кремля”.

Цьогоріч вийшла друком своєрідна антологія „Доля білої хати у творах поетів Вінниччини” (збірник поезій та пісень), упорядкована Таїсією Лясковською, керівником гуртка „Літературне краєзнавство” районного Центру позашкільної роботи з дітьми та підлітками. Збірник творів, який вміщує 102 зразки віршів, пісень та їх уривків, було подаровано бібліотеці. У виданні знаходиш твори як широко знаних в Україні авторів (Ганна Чубач, Анатолій Бортняк,  Валентина Сторожук), так і менш відомих (Іван Кірімов, Олег Головко). Хата, якщо вона вже навіть без стелі та ганку, випромінює тепло і любов, а проросле жито – це символ нового життя. Обсідали ті хатинки злигодні, голодомори та війни. Милі серцю оселі десь за десятки чи сотні кілометрів часто стоять пусткою вже без лелечих гнізд. „Вірю: білі хати нашої Вінниччини потрібні будуть не тільки для сільського зеленого туризму. Лише б мир на Поділлі і не тільки залишався...” – такими словами закінчує свою передмову до збірки її упорядниця. Таїсія Лясковська читала власну поезію „Липнева пастораль” з цієї збірки, декламувала п’ятивірші, рубаї, танки, написані під впливом зразків поетичного мистецтва Ісакави Такубоку, а також вірш про пам’ятник воїну-визволителю у Барському парку, де він порівнюється із зажуреним ангелом, що „меч на знак скорботи опускає”.

Виступили перед аудиторією зі своїми творами і учні міської загальноосвітньої школи № 4 Валерія Нагаєвська (8-й клас) – „Україна” з лейтмотивом „ми будемо вільні, українці люблять волю”), „Дитинство” (центральним образом тут є рідний мамин спів), Анастасія Комарчук (7-й клас) – „Вірш про маму” (мати – зіронька яскрава, найдорожча і найцінніша людина у світі), „Вірш про війну” (повертаються сини до матерів у домовинах, а ще ніби недавно мати сина в колисці колихала й просила Бога про гарну йому долю).

Подружжя Куперштейнів читали вірші своєї доньки, яка мешкає у Вінниці. Найбільше запам’ятався присутнім вірші про шкільні роки, неперебутні сімейні цінності, про почуття справжньої дружби з міцним переконанням „у друга є закон – не зраджуй, хай і нашкодить це тобі самому”.

Під час масового заходу використовувалось мультимедіадля прослуховування записів пісень на слова Ганни Чубач та Василя Симоненка.

Цікавою, як і завжди, була інформація від краєзнавця Миколи Йолтуховського про призабутий вірш В. Сосюри з рядком „І знов москаль мордує мій любимий край”, про В. Стуса, від смерті якого минуло 30 років, „без п’яти хвилин” лауреат Нобелівської премії, який не зміг ним стати через загибель у карцері в чужинській неволі, про щоденник віршів Володимира Степановича Баноса (понад 40 продатованих творів написані простим олівцем), головного інженера Ялтушківського цукрового заводу на Барщині, був знищений у застінках гестапо.

Згадав краєзнавець і про ялтушківчанина Володимира Прилипка та його твір „Смерть філософа”, і про уславленого земляка, вихідця з с. Мигалівці, Анатолія Гарматюка, і про Василя Коряка, який у 1999 р. став лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. С. Руданського після виходу збірки „Рай і пекло” (про поета-гумориста краєзнавець опублікував статтю „Василеві солов’ї” у випуску газети „Подільський край” за 20 березня 2015 р.).

В травні відзначатимемо 75-річний ювілей Анатолія Подолинного, літературознавця, професора Вінницького державного педуніверситету ім. М. Коцюбинського, родом із с. Шипинки Барського району, також і автора кількох поетичних збірок. Краєзнавець Йолтуховський прочитав його поезію „Московський вітер” та творчо продовжив її рядками  „Ампутовано Крим, кровоточить Донбас, знову вітер Москви повіяв на нас”.