До Дня пам’яті жертв голодоморів районна бібліотека спільно з районним історичним музеєм провела інтегрований захід-реквієм „Скорботна свічка пам’яті святої”.

Серед багатьох болючих сторінок історії українського народу тема голодомору 1932-1933 років є однією з найтрагічніших, найдраматичніших. Масове голодування в Україні почалося в грудні 1931 р. і тривало до вересня 1933 р. 22 місяці народ страждав, вмираючи у муках. Навесні 1933-го під час піку голодомору щодня вмирало голодною смертю 25 тисяч, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 170 українців. Голод 1932-33-х років забрав за різними підрахунками від 3,5 до 10 мільйонів людських життів (кожен п’ятий українець загинув під час страшного голодомору). Для порівняння голод в Україні у 1921-23 рр. забрав 1,5 мільйонів житті, у 1946-47 рр. – біля 1 мільйона людських жертв. Упродовж десятиліть масове вбивство українців штучним голодом навмисно замовчувалось радянською владою, про нього взагалі заборонялося згадувати, а коли у країнах світу говорили про голодомор, більшовицький режим заперечував його, вважаючи це вигадкою буржуазного заходу.

Роки державної незалежності України стали початком грунтовного дослідження причин, перебігу та наслідків цієї національної катастрофи українців. У 2006 р. Верховна Рада ухвалила Закон „Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні”, у 2008 р. видано Національну книгу Пам’яті жертв Голодомору 1932-33 рр., а у 2007-2008 роках вперше на політичному і законодавчому рівні голодомор 32-33 років визнано геноцидом українського народу.

Під час інтегрованого заходу бібліотекар Наталія Балцун презентувала книжкову виставку-пам’ять „Голод в Україні: мовою документів, очима істориків та письменників”. З пропонованих видань радимо прочитати:

Роберт Конквест. Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор. (Одна з найгрунтовніших праць, яка була написана в ті часи, коли не тільки в Радянському Союзі, а й у багатьох західних країнах ще не визнавали факт голодомору 1932-33 рр. в Україні. Дослідження розкриває правду про геноцид проти українського народу, штучність та спланованість голоду радянським тоталітарним режимом);

Український голокост: свідчення тих, хто вижив. (Спогади, що збиралися понад десятиліття, дають змогу усвідомити дію страхітливого механізму знищення українського селянства);

Володимир Сергійчук. Як нас морили голодом. (На основі невідомих до недавнього часу документів з таємних архівів досліджено геноцид українців через штучні голоди 1921-23, 1932-33, 1946-47 років, організовані більшовицькою владою. Наводяться документи про спробу комуністичної влади приховати правду про голодомори в Україні, розповідається про зусилля українців діаспори, які домагалися визнання найвідомішими правоохоронними організаціями Європи цієї трагедії геноцидом нашого народу);

Людяність у нелюдський час. Доброчинці в часи Голодомору. (У 2009 р. Український інститут національної пам’яті започаткував всеукраїнську акцію під такою назвою з метою виявлення доброчинців, які в лихоліття голодомору допомагали  голодуючим, рятуючи їх від вірної смерті. За час проведення акції надійшла значна кількість листів зі спогадами врятованих про своїх рятівників, а також очевидців допомоги. У виданій книзі містяться дані про понад 140 таких доброчинців, які рятували приречених);

Ілля Шульга. Голод на Поділлі. (Вперше наводяться закриті архівні матеріали 20-40-х років минулого століття про винищення подільського селянства);

Голод та голодомор на Поділлі 20-х – 40-х рр. Збірник документів та матеріалів. (Матеріали видання свідчать, що головною причиною голоду була політика партійного керівництва, що вилучала з Поділля сільськогосподарські продукти);

Національна книга пам’яті жертв голодомору 32-33-х рр. Вінницька область. (Імена убієнних Вінниччини вперше стають відомими сучасному поколінню).

У бібліотеці зібрані ксерокопії газетних статей про перебіг голодомору в Барському районі. Так, краєзнавець Микола Йолтуховський у дослідженні „Прокляті роки геноциду” прослідковує становище селян за матеріалами партійного архіву Вінницького обкому КПУ, Іван Барладин у зібраних спогадах очевидців відтворює страшну атмосферу 1933-го в окремих населених пунктах Барського району. Понад 1 мільйон 600 тис. загинули під час голодомору в 1932-33 рр. на Поділлі, з них 3,5 тисяч людей – у Барському районі.

Почуті факти про голодомор були підкріплені переглядом документального фільму „Без права на забуття. Німа правда: свідчення, загублені в стерні”, що містив інтерв’ю зі свідченнями очевидців. З прірви німого болю і байдужості світу доносилась правда впокореної голодом слабкої України, всіяної мерцями. Голод закінчився скорботними жнивами мільйонів померлих – жодна війна не забрала стільки життів. Спроба впокорення волелюбної нації було покаранням за зрив плану колективізації. Ніде у світі, тільки в Україні голод переріс у голодомор-геноцид. Хлібозаготівельні комісії Молотова забирали у господарів усе їстівне, все до зернини вимітали з хати. Схована жменька зерна давала жменьку надії на життя... Рятувались млинцями з тирси, корінцями, пагінцями, жолудями... Люди втрачали розум і людську гідність, доведені до крайньої межі існування ламалися психічно, тому були випадки канібалізму, коли мати варила свою порубану дитину у горшку.  

Далі був візит до Барського районного історичного музею із покладанням живих квітів до каменя біля бібліотеки, де буде встановлено меморіальний знак жертвам голодоморів та політичних репресій у Барському районі. В музеї присутні на заході взяли участь у тематичній екскурсії від наукового спіробітника Барського музею, кандидата історичних наук, члена Національної спілки краєзнавців України Олексія Бакальця.

Також в День пам’яті жертв голодоморів відбулась акція „Запали свічу”: в суботу 22 листопада о 16.00 пам’ять загиблих під час геноциду вшанували хвилиною мовчання та запалили свічу у вікнах бібліотеки.