На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Участь у міжнародному ярмарку грантів у сфері культури
Книжковий подарунок
Круглий стіл до дня Конституції
усi оголошення

Головна / Новини

Новини
13.11.2014 Єврейська громада вшанувала пам’ять визначного барчанина

Представниця Вінницького обласного товариства єврейської мови і культури Людмила Войтенко у партнерстві з Барською районною бібліотекою провела захід для єврейської громади міста Бар в рамках ініціативи „Бібліотека на колесах”. Етнічну громаду інформовано про передплачені на наступний рік в рамках грантового проекту періодичні видання, серед яких газети „Век”, „Еврейские вести”, закуповуються нові книги. Кожному з присутніх на культурному заході запропоновано взяти привезені книги на абонемент, згадати і зафіксувати цікаву історію зі свого життя з непростим переплетінням людських доль, створити аудіо- чи відеозаписи, які претендуватимуть на те, щоб стати цінним краєзнавчим набутком.

У цей день вшанували пам’ять про визначного вихідця з Барської землі Семена Давидовича Додіка (1926-2014), чиє життя тільки обірвалося, його ховали у Москві саме в час проведення бібліотечного заходу. Переглядали відзнятий цьогоріч документальний фільм-сповідь від кіностудії „Роза” про єврейського хлопчика з подільського містечка Бар, який всупереч нищівним обставинам зміг врятуватись і вижити на окупованій фашистами території під час Великої Вітчизняної війни, був у партизанах і на фронті. Семен Додік прожив нелегке, але цікаве і гідне життя, до останнього подиху залишаючись життєлюбом і оптимістом. Він вважав себе щасливим, був Людиною чесною і толерантною, умів отримувати велику радість від спілкування.

У фонді Барської бібліотеки є подарована Семеном Додіком книга з автографом автора-земляка під час його візиту до Бару 22 листопада 2004 року:

Додик, С. Судьба и жизнь мальчика из расстрелянного гетто: мемуары/ Семен Додик.– М.: Калейдоскоп, 2004.– 128 с.: ил.– (Рос. б-ка холокоста).  [Електронна версія цього видання є на сайті Proza.ru]. Книга присвячена тим, кому не судилося вижити – світлій пам’яті рідних та однокласників Яші Коднера, Фіми Столяра, Лєви Вайсмана, Раї Басюк, які були розстріляні гітлерівськими окупантами у 1942 році. Навіть через багато років важко згадувати про ті страшні дні історії:

Все время бывшего мальчика из гетто мучала мысль – он живет, а его одноклассники лежат в сырой земле… А ведь многие из них были умнее его. Сколько книг они могли бы написать? Каких детей и внуков родить, если бы остались живы. Вот для того, чтобы напомнить, какими могли стать мои погибшие в огне Холокоста одноклассники, а также тысячи, миллионы расстрелянных и погибших в газовых камерах еврейских детей, автор пишет о своей жизни после гетто.

Семен Додік народився 1926 року у містечку Калюс, що за 60 кілометрів від Бару, в єврейській сім’ї, в якій виховувалось п’ятеро дітей. (Відомо, що 20 серпня 1942 р. в Калюсі були розстріляні всі євреї – 540 людей). Матір гарно співала на ідиш, російській та українській мовах, батько грав на духових інструментах флейті, кларнеті і трубі.

Після того як родина переїхала до м. Бар в 1932 році у пошуках кращого життя (тут були цукровий, спиртовий, цегловий і машинобудівний заводи, швейна фабрика), Додік ходив у дитячий садок, а коли перейшов до української середньої школи №2 (1933 р.), одіозне єврейське ім’я Абраша біло змінено на українізоване Сьома (Семен), яке супроводжувало його все подальше життя. Жили сім’єю з восьми чоловік у старому купленому будинку в єврейському кварталі на вулиці 8 Березня, 12 – поруч зі старою синагогою. В синагогу батько брав синів для розуміння юдейських ритуалів (ще в Калюсі Семен ходив до релігійної школи хедер), вдома дотримувалися суботи, єврейських свят, пекли мацу на єврейську пасху – пейсах.

На початок війни у Барі з населенням понад 10 тисяч разом із українцями, поляками, росіянами проживало біля 5 тисяч євреїв. Євреї Бару історично розселилися переважно у двох кварталах – біля стадіону та біля двох мостів через річку Рів. 20 грудня 1941 р. все єврейське населення Барського району розміщувалося вже в ізольованих місцях (ГЕТТО) міст Бар і Ялтушків.  Масові розстріли єврейського населення почалися під час німецької окупації. 19 серпня 1942 р. осіб єврейської національності було зібрано на міському стадіоні. Близько 3 тисяч осіб, серед яких була матір Додіка Суре-Фейге та його шкільні друзі Фіма Столяр і Яша Коднер, розстріляно у великій ямі біля села Гармаки. (Дядько Янкель та тітка Роза були розстріляна на початку війни, 30 серпня 1941 р., разом з 2200 євреями містечка Міньківці). Під селом Іванівці 15 жовтня 1942 р. розстріляно батька – Давіда Додіка, молодшу сестру, тітку Майку. Залишившись без рідних та близьких на окупованій території, Семен Додік дивом зумів врятуватися від загибелі. У неповні 18 років він був у партизанському загоні, а потім на службі в армії.

Цінним у книзі є відповідь на запитання: як і чому зберегли життя десятки тисяч євреїв Трансністрії – окупованої нацистами території України між річками Дністер і Південний Буг (4/5  вцілілих радянських євреїв на окупованій території врятувались саме в румунській зоні окупації). В Трансністрію входили такі єврейські містечка Вінниччини, як Бар, Могилів-Подільський, Жмеринка, Копайгород, Попівці, Шаргород, Шпиків, Томашпіль, Тульчин, Крижопіль, Брацлав, Чечельник, Бершадь. Станція Бар за 5 кілометрів на південний схід від м. Бара і педедмістя Балки на правому березі річки Рів також входили до складу Трансністрії, яка знаходилась за 2-3 кілометри від Бару на правобережному боці річки Рів. На території Трансністрії були декілька сотень тисяч закатованих, спалених, розстріляних, замордованих голодом і антисанітарією, принижених євреїв на захоплених румунськими військами, але з початку 1942 року тут були припинені масові розстріли, були дозволені (на відміну від німецької зони) релігійне і культурницьке життя, що підтримувало моральний дух в’язнів. Допомога єврейських організацій Румунії і США давали ув’язненим надію на збереження свого життя.  

У збірнику про Голокост Семен Додік опублікував статтю „Судьба евреев в Трансмиссии”. Є відомості, що в умовах, коли гинули цілі єврейські громади, євреї вдавались до хитрощів: фарширували золотом запечену рибу і подавали румунському префектору, щоб, задобривши у такий спосіб окупантів, врятувати свою етнічну громаду від розстрілів.  Автор рішуче виступає проти ксенофобії, антисемітизму, як і будь-яких інших проявів ненависті. Про розстріли євреїв у Барі також написав у документальній повісті „На всю оставшуюся жизнь”, виданій в Ізраїлі 2000 року, колишній барчанин Лев Клебан. Тепер знайдено взаєморозуміння між єврейським та німецьким народами, адже сучасне покоління німецької нації не винні за вчинки Адольфа Гітлера.

Після війни Семен Додік екстерном вступив до Одеського електротехнічного інституту зв’язку, після переїзду в Москву навчався у Всесоюзному заочному політехнічному інституті на радіовідділенні електрофізичного факультету, в аспірантурі науково-дослідницького інституту обчислювального машинобудування (НИИСЧЕТМАШ), 1962 року захистив дисертацію на тему „Напівпровідникові стабілізатори як джерела зразкової напруги”, здобувши ступінь кандидата технічних наук, мав 28 авторських свідоцтв на винаходи і патенти. Працював в електронній галузі на оборонну промисловість в Центральному науково-дослідницькому інституті „Агат”, де розробляли електронну апаратуру для морського флоту. Написав декілька книг, за якими навчались студенти („Напівпровідникові стабілізатори постійної напруги і струму”, 1962 і 1980 роки, „Джерела електроживлення на напівпровідникових приладах – проектування і розрахунок”, 1969 р.), книгу про подорожі, оскільки був професійним туристом (здійснив біля 40 походів, був на Камчатці). Захоплювався збиранням грибів, написав посібник „Грибы российских лесов”. Останніми роками друкувався в журналі „Лехаим”, науково-інформаційному збірнику „Холокост”, збірнику „Холокост и дело Еврейского антифашистского комитета”. Рукописи спогадів С.Д. Додіка взяті на зберігання до російського Фонду „Холокост” та в ізраїльський музей „Яд ва-Шем”.

 

<< повернутися Кiлькiсть переглядiв(1477)