До Дня української писемності та мови у бібліотеці відбулась презентація книги лірики, оповідань та етюдів „Як теплий дощ, як Божа благодать...” [Вінниця, 2014.– 48 с.] Ольги Володимирівни Любченко, студентки ІІІ курсу Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. М. Грушевського, де освоює видавничу справу та редагування, члена обласного літературно-мистецького об’єднання імені Василя Стуса. Це вже друге видання художніх творів авторки. До цього була збірка поезій „Під лебединими крилами” [Вінниця, 2012.– 36 с.] з передмовою голови Конгресу української інтелігенції Вінниччини, письменника Василя Кобця.

В подільському селі Дяківці Літинського району, де народився видатний письменник Михайло Стельмах, юна авторка навчалася у загальноосвітній школі, пізнавала життя односельчан, писала вірші та оповідання – її бабуся жила по сусідству зі Стельмахом, а Ольга Любченко любила заходити на його подвір’я, щоб помилуватися чаром тутешнього саду, тож саме тут почала творити свої перші вірші. На благодатному творчому материку Михайла Стельмаха набиралося снаги багато талановитих людей, серед яких письменник Михайло Стрельбицький, сини Стельмаха – Ярослав та Дмитро, молодий талановитий літератор, згодом репресований Петро Крижанівський. І ось новий пагінець на творчому Стельмаховому полі!

Автор передмови до першого видання Василь Кобець так характеризує Ольгу Любченко: „Смілива і життєва, відверта у судженнях про суспільні проблеми, про людські взаємини, допитлива і надзвичайно вразлива. Ця дівчинка крізь серце пропускає болі і тривоги рідного села, своєї родини і намагається якомога більше сприяти тому, щоб і правдиво, і чисто було на цьому світі. Вся вона – в життєвому вируванні, в сільських та молодіжних проблемах. Читає багато, цікавиться поезією та прозою”. Ольга Любченко вже у 13 років знала напам’ять пушкінського „Євгенія Онєгіна”. Вона настільки захоплена поезією, що написала поетичний роман, а її мала проза динамічна й гостра, як і саме життя.

Зі своєї дебютної збірки „Під лебединими крилами” (своєрідний перифраз стельмахової повісті „Гуси-лебеді летять”) на бібліотечному заході юна поетеса продекламувала аудиторії, яку представляли як молодь, так і люди старшого покоління, проникливу поезію „Я руки мамині цілую”.

У новій книзі „Як теплий дощ, як Божа благодать...”, твори якої писалися здебільшого у містечку Барі, авторка засвідчила своє творче зростання. В художній текст починають органічно вплітатися афористичні вислови, як, наприклад, у вірші „Не спортивні роздуми”:

Бо в житті, як у великому спорті:

Нема болю – нема і росту.

І коли тобі стало комфортно,

Отже ти зупинився просто.

Ольга Любченко вже вправніше володіє вмінням віднайти оригінальні художні тропи (руки сонцем мерехтять; до тебе я хмарами боса біжу; ми заплакані і запльовані в побутовій мерзенній повені; квітка його душі; прозорі люди). Цікаво, що авторка часто любить писати від чоловічого імені, що підкреслює силу її характеру.

Художник слова, презентуючи нову збірку, читала вірші „Світло Афродіти”, „Анастасія пахне медом і ладаном”, „Танцюй під дощем, як в останній раз...”, „Про Джона і Марту”, „Засіяла поле лірика”, етюди „Аристократи духу” (Пам’яті Небесної Сотні), „Попелюшка двадцять першого століття”, „Марта і Янгол”, відповідала на запитання поціновувачів сучасної української літератури, ділилася творчими планами – готується до друку чергове видання поезій під назвою „Слава суспільству” та україномовний роман, в якому події розвиватимуться у Барі, зокрема в педагогічному коледжі. Саме містечко Бар Ольга називає містом свого духовного злету, а коледж – духовним домом. Любченко переконана, що твори шукають автора, а не автор твори:

          Героям Майдану

Країно крові, це – твої герої!

Це для тебе впали із небес на скали,

Це тобою жили, для тебе вмирали.

Це нові, теперішні козацькі могили...

За свободу, за Державу їх похоронили.

Знай же, серце! Гонор, сердься!

Очі, нумо плакати!

Хто в цей край зі злом приперся –

                        розлетись на атоми!

...Їм було ще жити й жити,

                        молодим, заквітлим,

Але ворог косить жито

                  снайперським прицілом.

Захід завершився переглядом книжкової виставки „Наша мова у тобі, великого народу ніжна і замріяна душа” до Дня української писемності та мови, що святкується згідно з указом Президента України щорічно з 1997 р. в День Преподобного Нестора Літописця, кого вважають послідовником творців слов’янської писемності солунських братів Кирила та Мефодія. Виставка містила розділи „З глибини віків нам сяє мудре слово”, „З народного джерела”, „Поетичні обрії Барського краю”, які презентували „Повість минулих літ”, „Велесову книгу”, хрестоматію „Давня українська література”, видання „Українська мова і мовне життя світу”, „Мова в нашому житті”, збірку есе про українську мову у ХХ столітті професора-земляка Анатолія Подолинного „Тільки б голос твій чути” та багато інших цікавих видань.