Започаткована Заслуженим вчителем України Борисом Нетупським традиція проведення на Барщині літературних субот Михайла Коцюбинського знаходить своє продовження у стінах районної бібліотеки. Формат такого заходу передбачає читання учасниками власних літературних творів, присвячених постаті сонцепоклонника і його творчості, ведення літературознавчих дискусій, презентацію краєзнавчих досліджень. Цьогоріч літературна субота була приурочена знаменній даті – 150-ій річниці від народження українського класика художнього слова.
Розпочався захід з перегляду відеосюжету „Осяяний сонцем” про музей-садибу М. Коцюбинського у Вінниці (тут народився і зростав письменник), його дитячий та юнацький період життя. Знайомились з генеалогічним деревом родини Коцюбинських. До речі, Михайлик був старшим з-поміж сімох чад багатодітної сім’ї, ще змалечку відзначаючись дивакуватістю, замріяною задумливістю і особливою чутливістю. Після переїзду родини у містечко Бар майбутній письменник зустрінеться з лірником-кобзарем і відтоді сам почне збирати фольклор, розкрилюючи свою українську душу. Це тільки згодом Михайло Коцюбинський вже знатиме 9 мов, його шануватимуть як шляхетного інтелігента, визначного громадсько-культурного діяча, новеліста зі світовим іменем.
Глибоку шану письменнику своїм витонченим поетичним словом засвідчили на літературній суботі учні загальноосвітніх шкіл міста, студенти гуманітарно-педагогічного коледжу, очільник районного відділу культури Петро Бучковський, активні відвідувачі бібліотеки Олена Криклива, Лариса Нечитовська, Віктор Гуменний. Вдячна аудиторія захоплено стежила за перебігом міні-вистави з літературно-музичного дійства „Уклін сонцепоклоннику”, яку підготували члени літературної студії „Обрій” ГПК ім. М. Грушевського на чолі з викладачем і автором поетичних збірок Ганною Дяченко. Ганна Петрівна продекламувала поезію „Уклін М. Коцюбинському” („Він квіти так любив, Він сонцю поклонявся...”), в якій закоханому у чарівне Поділля митцю художнього слова Коцюбинському Карпати шлють трембіт вітальні звуки, й Італія йому потисне щедро руки. Завершальним акордом звучали слова вдячності:
Своїм палким чолом
До нього прихилюся,
У світлі його дум
Я мудрості нап’юся.
Авторка пам’ятає, як у середині 60-х років минулого століття проводилися екскурсії у музеї-будинку Коцюбинського в Барі, та, на жаль, тепер цей будинок вже настільки ветхий, що не підлягає жодній реставрації. Сьогодні роль музею перебрала на себе сама проза Коцюбинського як живий документ тієї доби, надихаючи на написання власних творів свідками сучасності. Із зачудуванням присутні слухали гармонійний лад поезій юних літстудійців Мирослави Слободянюк, Яни Ходорової (між іншим, жительки с. Станіславчик Жмеринського району, де теж деякий час проживав Коцюбинський), Ганни Хамазюк, Альони Голованюк, сестер Майї та Марини Панчук.
Місцевий краєзнавець Микола Йолтуховський, автор статті про сонцепоклонника „Як квіти ти людей любив”, розповів про барський період життя (1874-1876) Коцюбинського, „сонця нашої прози”. У невеличкому подільському місті Барі Михайло замешкав з родиною з весни 1874 року, коли йому виповнилося дев’ять з половиною років,– батько отримав тут посаду поліцейського наглядача. Оселилися Коцюбинські близько міського саду й руїн колишньої фортеці в півтораповерховому будинку купців Штоків. У цьому великому, найкращому на той час у місті будинку родина Коцюбинських мала наверху 6 кімнат, кухню й коридор. Спочатку Михайлик брав приватні уроки в місцевого вчителя Я. Богачевського, а з вересня наступного року навчався в третьому класі Барської початкової школи. Саме у Барі в ранньому підлітковому віці майбутнього письменника почав закладатися підмурівок унікальної творчої особистості Коцюбинського, який обрав шлях боротьби за волю і незалежність України, ще в Барі він вирішив стати великою людиною і здійснив свою мету. У листі до Б. Лепкого 1906 року М. Коцюбинський написав про своє перебування в нашому місті: „Сей період життя найбільш для мене важний, бо взагалі тоді відбувся найбільший перелом у моїм світогляді” і цим зізнанням ми зобов’язані керуватися, звертаючись до витоків таланту видатного земляка.
Микола Йолтуховський продемонстрував фотокопію виданої в Вінниці 1929 року книги „Михайло Коцюбинський під час свого навчання в Бару” репресованого автора Миколи Хращевського, яка ще раз переконує, що три роки дитинства і отроцтва М. Коцюбинського в Барі залишили глибокі сліди в його свідомості. Краєзнавець також оприлюднив віднайдений ним документ, датований 1920 роком,– лікарняний з печаткою лікаря Марка Морейніса, однокласника Коцюбинського і автора спогадів про письменника. Розповів краєзнавець і про привідкриту у поезії Жанни Дмитренко маловідому сторінку з барського періоду біографії Коцюбинського – його безнадійне дитяче кохання до молодої вчительки Таїси.
Родина письменника вже по його смерті знищувалась нещадною сталінською машиною політичних репресій. Сьогодні один із його нащадків, правнук Ігор Коцюбинський на сході України бере участь в антитерористичній операції (АТО), захищаючи суверенність і територіальну цілість нашої держави, про що був сюжет на телебаченні.
Директор районної бібліотеки Любов Кирилюк закликала частіше звертатися до нетлінних скарбів духовного спадку поколінь українського народу, де слово має особливу силу. Подільська земля, де „від Коцюбинського до Стуса стоять у слові земляки”, тут має чим гордитися. Висловивши захоплення індивідуально-неповторною манерою опису образів яблука, соняшника, сонця, квітів, пшеничного поля щирим сонцелюбом, неперевершеним майстром пейзажу в українській літературі Михайлом Коцюбинським, запросила до подальшої співпраці – незабаром у бібліотеці відбудеться скайп-спілкування (відеозв’язок з використанням сучасних інтернет-технологій) читачів з тернополянкою Ніною Фіалко, автором роману „Хочу в Тарасюківку”, яка подарувала нашій бібліотеці таку книгу на ХХІ Міжнародному Форумі видавців у Львові напередодні 150-річчя з дати народження М. Коцюбинського. |
