На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Діяльність ГО "Світ інформації"
Арт-терапевтична зустріч «Я обираю це для себе у своє життя»
Заняття-екскурсія від Тетяни Рудик
Фандрейзинговий захід в с.Іванівці
усi оголошення

Головна / Новини

Новини
22.05.2014 День слов’янської писемності і культури (Кирило-Мефодіївські читання)
Появу слов’янської писемності прийнято пов’язувати з іменами відомих ченців-просвітителів Кирила і Мефодія, головним винаходом яких – слов’янською абеткою під назвою „кирилиця” – ми сьогодні користуємося. Українці гордяться тим, що багато зробили для розвитку старослов’янської писемності: саме в Україні було видано першу Біблію старослов’янською мовою (Острозьку Біблію), створено Мелетієм Смотрицьким першу друковану граматику цієї мови. 
Виховну годину в районній бібліотеці „Спочатку було Слово” для учнів 10-х класів Обласного гуманітарного ліцею для обдарованої молоді з сільської місцевості провела бібліотекар сектору мистецтва Наталія Корнюх. Захід проводився з використанням мультимедійної презентації „Солунські брати Кирило і Мефодій – просвітителі слов’ян”, мало місце й коментування книжкової виставки „Срібні дзвони слов’янської духовності”.
Засновники слов’янської абетки народилися і зростали на березі Егейського моря в македонському місті Солунь (сучасні Фессалоніки), яке було на межі між грецьким і слов’янським світами: тут жили слов’яни-македонці й греки. Існує думка, що їхня мати була слов’янкою, тому з дитинства знали місцевий слов’янський діалект так само добре, як і грецьку мову. Старший з семи братів Михайло, в чернецтві Мефодій (815-885 рр.) починав свою кар’єру військовим, а наймолодший Костянтин (827-869 рр.) з ранніх років виявляв неабиякі здібності та схильність до наук (ім’я Кирило він отримав під час постриження в чернецтво вже перед самою смертю). Костянтин здобув чудову освіту у столиці Візантії Константинополі. Виконуючи дипломатичні доручення, Костянтин побував у Сирії і Хазарії, зокрема й на теренах України, брав участь у релігійних диспутах, що мали на меті навернення язичників у християнство, досить швидко опановував місцеві мови й письмо. Побутує легенда, що Костянтину в юнацькому віці приснився сон, де його оточує багато красивих дівчат. На запитання ж, хто йому найбільше до вподоби, він відповів: „Софія”, після чого усі дівчата раптом зникли. Софія і була тією Божою Матір’ю, яку ще називають Премудрістю Божою.
Перебування Костянтина на Північному Причорномор’ї (у кримському Херсонесі), стало прелюдією його моравської місії. Костянтин разом зі своїм старшим братом Мефодієм прибув у Моравію (нині територія Чехії), яка стала „яблуком розбрату” не лише між слов’янськими і німецькими феодалами, але й Папою Римським та Патріархом Константинопольським. Безпосереднім приводом було звернення моравського князя Ростислава до візантійського імператора: „Земля наша хрещена, але немає у нас вчителів, які могли б пояснити нам віру нашою рідною мовою”. На це імператор Михайло відрядив двох братів-ченців, які не обмежилися усною проповіддю, а почали впроваджувати слов’янську писемність і перекладати церковні книги. 863 року Костянтин, за свідченням житійної літератури, уклав для моравців слов’янську абетку з урахуванням того, щоб літери були простими у написанні. Можливо, це була глаголиця, оскільки кириличне письмо сформувалося трохи пізніше в Болгарії. Багато послідовників братів-просвітителів було страчено, опинилися у в’язниці або втекли до Болгарії та Хорватії, де продовжили подвижницьку діяльність.
Загалом діяльність солунських братів мала велике значення для розвитку культури в слов’янських країнах. Вони зробили багато для унормування писемної старослов’янської мови. Сьогодні нам видається зрозумілим, що народ має свою писемність, але такого розуміння не було ні в ІХ ст., ні навіть у наступні часи. Переважала думка, що повноцінними мовами, які можна використовувати в сакральних цілях, є іврит (єврейська), грецька й латинська. В ті часи вважалося, що хвала Богові може підноситися тільки цими трьома мовами, якими було зроблено напис на Хресті Господньому.
Слов’янські народи, вже маючи свою писемність, отримали змогу творити свою літературу, фіксувати письмово закони, що було важливим для розвитку державності. Хоча основна культурна діяльність солунських братів здійснювалася за межами українських земель, вона мала для них значні наслідки. Тут із часом утвердилася старослов’янська писемність, з’явилися книжки, перекладені старослов’янською мовою. Костянтина й Мефодія високо цінували в Київській Русі. Наші предки, користуючись старослов’янською мовою і адаптуючи її до своїх потреб, зуміли створити блискучу руську, власне українську, цивілізацію.
На церковнослов’янській мові вже тисячу років здійснюються богослужіння у православних храмах. Ліцеїсти, учасники заходу, уважно переглядали зображення ікон і храмів Кирила і Мефодія, барельєфу солунських братів роботи скульптора Кликова, встановленого на будівлі Вінницької обласної універсальної бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва. 
Радує те, що Кирило-Мефодіївські заходи у бібліотеках до Дня слов’янської писемності та культури стали традиційними, щорічними.

 

         

 

 

 

 

 

<< повернутися Кiлькiсть переглядiв(1921)