Урок пам’яті „Ви крок за кроком наближали переможну мить: священні сторінки подвигу”,приурочений до 70-ї річниці визволення Барського району від нацистських загарбників, спільно з працівниками бібліотеки та вчителем історії міської ЗОШ № 1 Оксаною Довгань проводив у читальному залі краєзнавець, Почесний громадянин міста Бара Микола Йолтуховський.
Друга Світова війна, включаючи Велику Вітчизняну, є найтрагічнішою подією ХХ століття: непомірно велику ціну заплатили українці за мирне небо над головою – забрано мільйони життів, скалічено людські долі. Самé ж визволення Вінниччини тривало від 20 грудня 1943 року по 28 березня 1944 року. За визволення Барського краю віддали свої життя у боях 1186 воїнів, включаючи 443-х визволителів міста Бара. Пам’ять про полеглих на фронтах війни увіковічнено на міській площі Пам’яті – встановлено обеліск у вигляді 10-метрового стилізованого багнета, біля якого височіє скульптура воїна, у підніжжі – чаша Вічного вогню. На плитах викарбувано прізвища 424-х загиблих у війні жителів міста. Є могили радянських воїнів та партизан і на території колишньої фортеці – у центрі поховань встановлено пам’ятний знак у вигляді скульптури воїна зі схиленою головою і простягнутим у руці символічним мечем над могилами полеглих. Весь перелік пам’яток історії періоду Великої Вітчизняної війни на території Барського району можна знайти у книзі: Сторожук, А. Непереможні.../ Антоніна Сторожук.– Вінниця: ПП Балюк І.Б., 2010.– 176 с.: іл.– Бібліогр.: с.168-170.
У своїх розповідях Микола Павлович Йолтуховський частенько апелював до історичних документів, адже працює з архівами від 1971 року. Він демонстрував карту-хроніку визволення Барського району військами Червоної армії, Карту партизанських походів і їхніх диверсійних діл (на території району в м. Бар, селах Ялтушків, Гармаки діяли підпільні загони, що переростали у партизанський рух), радив прочитати книги – Гальчак С. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 груд. 1943 р. – 28 берез. 1944 р.)/ Сергій Гальчак.– Вінниця: Книга-Вега, 2005.– 416 с.,– автор якої довгий час очолював Вінницький обласний архів, та видання – Москаленко, К.С. На юго-западном направлении: воспоминания командарма: в 2 кн. Кн. 2: 1943-1945/ К. Москаленко.– М.: Наука, 1973.– 643 с.: ил.,– яке свого часу було подароване бібліотеці ветеранів ВВВ у 1976 р. самим генералом Москаленком з авторським автографом, а нині зберігається в Барському районному історичному музеї.
Звертав увагу читача знаний краєзнавець і на останні публікації що теми уроку:
Йолтуховський, М. Гарячий сніг 1944-го...: [до 70-річчя визволення Барського району]/ Микола Йолтуховський// Поділ. край.– 2014.– 21 берез.– с.4.;
Зеленюк, В. Бої за Барський район – „третій Сталінград”: Чотири рази переходило з рук в руки Окладне, п’ять атак відбили наші війська біля Адамівки/ Віктор Зеленюк// Вінниччина.– 2014.– 26 берез.– с. 11.
На шляху від Бару до села Іванівці було захоплено біля тисячі автомобілів ворожої техніки, а сам Бар на території сучасного автовокзалу був насичений автомобільною технікою окупантів, яку не в змозі було вивезти через зруйнування мосту. У водоймах річки було затоплено німецький танк, який залишається там і донині.
Велике зацікавлення викликав серед учасників заходу зшиток із 42-ма віршами земляка Володимира Баноса, розстріляного гестапо 1944 року. Поезії писалися простим олівцем рукою автора, під кожним проставлена дата (1942-43 рр.). В багатьох із них простежується суголосність із глибокопатріотичним шедевром літературного класика Володимира Сосюри „Любіть Україну”, написаним у полум’яний 1944-й. Звільняючи Барський район, загинув у бою в с. Мигалівці і російський поет Володимир Кудрін (на фронті написав понад 200 віршів, деякі з них покладено на музику), чиє тіло після перепоховання покоїться у братській могилі с. Ялтушків.
Реагуючи на загрозливу військово-політичну ситуацію, яку маємо сьогодні з нашим північним сусідом, Микола Йолтуховський нагадав, що на початку ХХ ст. українська спільнота сягала чисельності 81 мільйон (тоді як росіян налічувалось лише 76 мільйонів), тепер українського люду заледве 42 мільйони. Етнічні українські землі Кубані, Слобожанщини, північного Кавказу стали відторгнуті від єдиного українського організму та поглинуті через асиміляцію експансією Росії, тож нині як ніколи нам потрібна міцна державницька воля, яка ніколи не допустить плюндрування наших національних стягів (це спостерігалося останнім часом), а тим паче розділення територіальної цілісності нашої держави.
|