На головну Карта сайту Лист нам
Головна
Рідне місто
Краєзнавство
Бібліотека
Інтернет центр
Інформаційно-консультативний офіс
Інноваційні проекти
PR-офіс сучасних бібліотек Вінниччини
Наш Колектив
Новини
Бібліотечні блоги
Відеоматеріали
Відгуки
Контакти
Лист нам
Година пам'яті «Крути – наша слава, наша історія»
Правопросвітницька бесіда „Твоя правова культура”
Заходи в рамках тижня права
усi оголошення

Головна / Новини

Новини
11.12.2013 Захід до 300-річчя з дня народження архітектора Івана Григоровича-Барського
Мистецтво архітектури часто називають музикою в камені, порівнюють із книгою, у якій прочитуються віки. Надбанню української архітектури завдяки головному київському архітектору Івану Григоровичу-Барському (1713-1791) була присвячена краєзнавча година „Лебедина пісня українського бароко”, проведена з аудиторією учнів Обласного гуманітарного ліцею для обдарованої молоді бібліотекарем сектору мистецтва Наталією Корнюх та місцевим краєзнавцем Миколою Йолтуховським. Григорович-Барський є вихідцем з Барського краю, його будови вирізняються особливою красою, величністю і пишнотою. Для стилю українського (козацького) бароко, яке розвивалося з другої половини ХVІІ ст., творчість цього митця стала останнім і найвищим етапом. У почерку автора прослідковуються елементи стилів єлизаветинського бароко, а в останніх роботах – класицизму. Однак багато з того, що дійшло до наших днів, збереглося лише в перебудованому пізніше вигляді.
Під час краєзнавчої години здійснювався перегляд підготовленої організаторами заходу мультимедійної презентації „Невтомний будівничий & Невтомний мандрівник” про життя і здобутки братів Григоровичів-Барських – архітектора Івана та мандрівника-богослова Василя (1701-1747). Долі братів дуже переплетені. Василь Григорович-Барський 23 роки мандрував Європою і Близьким Сходом для „повидания мира”, вивчав культуру і архітектуру, мови і звичаї народів, занотовуючи найважливіше, робив замальовки і креслення, розмальовував церкви. Звістку про білу здобу в Україну, яка знала тільки житній хліб, приніс з Італії саме Василь, так саме як і креслення глиняних водогонів. Цікаво, що у 2011 році Національний Банк України випустив колекційну ювілейну монету номіналом 10 гривень, де зображено генеалогічне дерево роду Григоровичів-Барських з девізом родини: „Труд – моя сила” і зазначено земні роки життя уславлених братів Василя та Івана. Завдяки можливостям інтернету захопила присутніх і демонстрація фільму про архітектурну спадщину Василя Григоровича-Барського, відзнятого 1996 року.
Працівники бібліотеки підготували книжкову виставку „Невтомний будівничий” та видали інформаційний буклет з тією ж назвою.
 
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА ПРО ІВАНА ГРИГОРОВИЧА-БАРСЬКОГО
Іван Григорович Григорович-Барський народився 1713 року і був шостою дитиною у багатодітній родині заможного торговця Григорія Бєляєва з подільського міста Бар. Звідси й виникло прізвище Григорович-Барський, закріплене (разом із дворянським званням на зміну міщанського, наданим 1781 року за внесок у розвиток церковної архітектури Києва) за родом уже наприкінці життя зодчого. Його старший брат Василь, відомий мандрівник-паломник і дослідник Близького Сходу, більшу частину свого життя провів далеко від дому. Очевидно, його листи й подорожні нотатки, у яких було багато замальовок храмів, що їх Василь бачив у Європі та країнах Середземномор’я, пробудили в Івана любов до зодчества. У Київській духовній академії, де в різний час навчалися обидва брати, викладали основи архітектури та фортифікації й мистецтво гравірування.
Вирішальний поворот в долі Івана відбувся, коли відомий архітектор Йоганн-Готфрід Шедель у 1740-х роках побудував Велику дзвіницю Києво-Печерської Лаври. Витвір великого Шеделя вразив душу й відкрив новий життєвий шлях: Іванові йшов 31 рік, коли він виїхав із міста невідомо куди – вчитися будівельної справи. Це був сміливий крок для людини, обтяженої великою родиною – на той час вже народилися більшість з його 15 дітей, до того ж доводилося займатися торгівлею, допомагаючи батькові.
1748 року магістрат призначає Івана Григоровича-Барського на посаду інсигатора (заступника) головного архітектора Києва. Перша робота молодого зодчого, створена за рік після призначення на посаду,– міський фонтан „Феліціал” (нині відомий як „Самсон”) із водозбірним басейном у вигляді павільйону-ротонди. Фонтан увінчав складну систему міського водогону, що довкола Подолу збирав по дерев’яних трубах воду із підніжжя пагорбів.
Багато його робіт було знищено або сильно пошкоджено сумнозвісною подольською пожежею 1811 року, чимало споруд перебудували, а ще якусь частину зруйнувала у 1930-х роках комуністична влада. Збереглися свідчення Григоровича-Барського: на останній сторінці дорожніх нотаток брата Василя „Подорожанин” Іван власноручно під час важкої хвороби 1785 року і очікування смерті написав текст своєї майбутньої епітафії, де перелічив те, що він створив: „Працював над різними спорудами, воду привів у різні місця в місті цьому від різних джерел з-під гір, а потім будував кам’яні церкви, дзвіниці й палаци. Першу церкву зробив у Кирилівському монастирі, із дзвіницею і брамою, і погребами, церкву Покровську й Набережно-Микільську; у Козельці церкву штукатурнею прикрашав і тинькував, і дзвіницю знову побудував, у Золотоніському Красногірському монастирі церкву, дзвіницю у Петропавлівському монастирі, у Соборно-Успенському соборі із церквою. Ще магазин міський і гостинний двір, покої у Грецькому монастирі та Юрієві Дранчеву...”. Останнє ім’я у списку – сусіда, грецького купця.
Церковна творчість зодчого почалася в старовинному Кирилівському монастирі, де замість згорілих дерев’яних споруджуються капітальні цегляні монастирські будівлі, увінчані триярусною Благовіщенською церквою-дзвіницею. Самій Кирилівській церкві ХІІ ст. архітектор надав барокового вигляду, прикрасивши її вигадливою ліпниною. Паралельно, у 1747-1458 рр. він добудовує галерею до Костянтино-Єленинської церкви, що на розі Щекавицької та Кирилівської вулиць і зводить тут кам’яну дзвіницю, на другому ярусі якої була освячена каплиця в ім’я святителя Димитрія Ростовського. У 60-х роках ХVІІІ ст. добудовували трапезну Софії Київської. У цих роботах І. Григорович-Барський, на той час уже найвідоміший архітектор міста, брав активну участь. Його головний шедевр тих років – Покровська церква на Подолі, зведена у 1766-1772 рр. Батько архітектора довгі роки був старостою соборної подольської церкви на честь Успіння Богородиці, збудованої ще ХІІ ст. Її Іван Григорович-Барський також реконструював приблизно у той самий час, коли будував Покровський храм. Через три роки чудова церква в ім’я святителя Миколая прикрасила собою подольські береги Дніпра (нині вулиця Г. Сковороди). Як вважають дослідники, в основу її вигляду ліг проект храму в с. Лемеші, що біля Козельця. Його замовила зодчому матір фельдмаршала Олексія Розумовського і його брата Кирила, останнього гетьмана України й президента Академії наук, для зведення на могилі свого чоловіка – козака Григорія Розума. В самому Козельці Григорович-Барський з Андрієм Квасовим, який тоді обіймав посаду головного архітектора Малоросії, в 1752-1763 рр. спорудив собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Урочистим виглядом церковна споруда нагадує палац. Трохи пізніше у Козельці він прикрашає у ліпний декор дім полкової канцелярії. Ще один витвір архітектора прикрашає Красногірський Покровський монастир біля м. Золотоноші Черкаської області. Це Спасо-Преображенський собор, збудований у 1767-1771 рр. коштом святителя Софронія, єпископа Іркутського. А в зруйнованому більшовиками Межигірському Спасо-Преображенському монастирі біля Києва він спроектував трапезну двоповерхову однокупельну церкву із триярусною дзвіницею і братський корпус.
Помер І. Григорович-Барський 1791 року у Києві. Одна з вулиць української столиці на Борщагівці названа його прізвищем.
 
Бібліографія
 
Білецький, П.О. Українське мистецтво другої половини ХVII-XVIII століть.– К.: Мистецтво, 1981.– 160 с.– Із змісту: [Іван Григорович-Барський].– с. 108, 110-114.
 
Брати Григоровичі-Барські // Історія рідного краю. Ч. 1.– Бар: 1991.– с. 62-65.
 
Іван Григорович-Барський // Історія України в особах: IX-XVIII ст./ В. Замлинський, І. Войцехівська, В. Галаган та ін.– К.: Україна, 1993.– с. 385-387.  
 
Кілессо, Т.С. Кирилівський монастир.– К.: Техніка, 1999.– 136 с.: іл.– (Нац. святині України).– Із змісту: [Іван Григорович-Барський].– с. 28-34, 113-115.
 
Кілессо, Т.С. Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянська академія.– К.: Техніка, 2002.– 144 с.: іл.– (Нац. святині України).– Із змісту: [І. Григорович-Барський].– с. 129.
 
Макаров, А.М. Світло українського бароко.– К.: Мистецтво, 1994.– 288 с.: іл.– Із змісту: [І.Г. Григорович-Барський].– с. 89, 189, 197, 201, 204.
 
Марголіна, І. Шедевр українського бароко – дзвіниця: [про архітектурний витвір укр. архітектора І. Григоровича-Барського – дзвіницю київського Кирилівського монастиря. Є фото]/ Ірина Марголіна, Василь Ульяновський // Пам’ятки України.– 2013.– № 2.– с. 12-17.
 
Моїсеєнко, В. Лебедина пісня українського бароко: [про архітектора І. Григоровича-Барського. Є фото]/ Володимир Моїсеєнко // Церк. православна газ.– 2013.– № 21.– с. 8-9.   
<< повернутися Кiлькiсть переглядiв(1886)